Відставка команди Пивоварського стала вироком для уряду

Діагноз смертельної хвороби
Не мав можливості відреагувати на відставку Пивоварського.
Це важлива подія. І не лише через самого Андрія Пивоварського. Не можу вважатися його другом чи палким прихильником, але не можу не помітити, що з точки зору системності, бачення реформ галузі, бажання щось змінити дії цього міністра викликали найменше нарікань у порівнянні з іншими колегами. Ну, хоч би тим же Павлом Клімкіним.
З Пивоварським, демонструючи поки що безпрецедентну командну відданість та честь, йде його команда. А в його команді йде (принаймні подав заяву про відставку) з мінінфраструктури мій друг колега і майданівець Volodymyr Omelyan.
Це присуд. Чи діагноз. Не знаю, чи уряду, чи владі, чи т.зв. другій республіці, чи Україні загалом. Якщо у владних кабінетах ми не можемо втримати достойних людей, для яких цінності Революції Гідності – не предмет торгу, і які знають, як робити роботу, є хорошими управлінцями, то на що ми, як суспільство сподіваємось? На симпатичних дівчаток, за спинами яких стоять досвідчені дяді? Чи на Байдена?
Вихід з мінінфраструктури керівної команди, це як кидання склянками в присутності президента з боку двох держслужбовців-політиків вищого управлінського ешелону. Адже це теж ознака безпорадності і безвиході. Мало того, що двоє учасників скандалу ні в копійку не ставлять інститут президентства чи влади (чесно кажучи, ні президент, ні нинішня влада більшого і не варті), але і президент, який не може стримувати і втримувати свою команду, який не користується авторитетом навіть у підлеглих – це теж діагноз.
Так само, як діагнозом є витягти за шкірки прем”єра з парламентської трибуни. Парламенту, в якому партійна фракція прем”єра є союзником президента, а на виборах зібрала найбільший відсоток голосів українців.
Це як потиснути руку ворогові.
Це все – як купувати кулю для ката, який збирається тебе розстріляти.
Вони мають піти. Усі. Одночасні вибори президента і парламенту десь впродовж наступного року – це не панацея. Це ще один шанс на перезавантаження. Це можливість виграти ще трохи часу. Зупинити найгірше і невідворотнє.
Все пропало? Не все. Але влади в країні немає. А без владної еліти, патріотичної умілої влади держава завжди залишатиметься легкою здобиччю для зовнішніх ворогів. Птахою з одним крилом. І яким би хорошим другим крилом не були ми – громадянське суспільство, птаха з одним крилом не літає.


Загрузка...