Нове слово в українській політиці – до свят, річниць і пам”ятних дат приносити вибачення за невиконані обіцянки.
Можна було б просто посміятися і забути, але…
Петро Порошенко сказав “а”, але не сказав “б”. Визнати помилку – це добре, якщо щиро. А як з відповідальністю за помилки? Чи просто “понять и простить”?
Ну, і друга проблема – Петро Порошенко продовжує роздавати обіцянки (вступити впродовж визначеного терміну в НАТО, в ЄС і тд) з приводу яких потім, виявляється, можна буде з дещо награним присмаком суму і розчарування сказати: вирвали з контексту, не зрозуміли образності, та й чи міг хтось подумати, наскільки важко це виконати?!
А ще проблема в тому, що навіть вибачаючись Петро Порошенко намагається викручуватися. Якщо він вважає, що обіцянка завершити АТО за кілька годин була образною, вирваною з контексту – то це не його провина, а наша, що ми його не зрозуміли правильно.
А ось якщо він вважає, що даючи цю обіцянку він не розумів складності ситуації (як, на його думку, і усі інші), то це його провина і некомпетентність.
То ж Петро Олексійович вибачається чи звинувачує?
P.S. ну і подальші питання: якщо даючи обіцянку завершити АТО за години Петро Олексійович не розумів складності ситуації, то коли він її зрозумів? І ось Мінські домовленості Петро Олексійович укладав ще не розуміючи усю складність, чи вже розуміючи?
