Останнім часом проблеми технічного дефолту і особиста безпека політиків – теми, які все більше і більше турбують українську владу.
Хоча і фактор грошей вже довгий час залишається найбільш рейтинговим в переговорах Кабміну з Міжнародним валютним фондом та спонсорами з Америки та Євросоюзу.
Так, США на 2018 рік визначили для України загальний обсяг допомоги в розмірі 620,7 млн доларів. ЄС повідомив про нову макрофінансову допомогу в обсязі 1 млрд євро. На додаток до цього в 2018 році наш Мінфін планує ще позичити на зовнішніх ринках не менше 2 млрд доларів США і отримати черговий транш кредиту від МВФ у розмірі не менше 1 млрд доларів.
А ось боротьба з корупцією і розвиток економіки – це, як ми бачимо, десь десяте, або, навіть, двадцяте завдання у Кабміну і Верховної Ради, те, що в принципі влада повинна робити в першу голову, незважаючи на те, запишуть нам в тому чи іншому меморандумі якусь чергову фінансову допомогу чи ні. У той же час політики у владі не хочуть визнавати, а тим більше говорити вголос, що приватного капіталу в Україні достатньо, щоб активно розвивати реальний сектор економіки і будувати нову архітектуру українського ринку, створюючи бізнес хеджування.
Для цього не потрібні кредити МВФ і тим більше не треба клянчити спонсорську допомогу. Достатньо піти від корупційних схем, прийнявши як мінімум два законопроекти “Про ринки капіталу і регульовані ринки” та “Про валюту”. Адже зараз у фінансово заможних громадян акумульовано близько 90 млрд в іноземній валюті і до 280 млрд гривень. Як ці гроші направити на інвестиції? Впевнений, бізнес все це буде робити за свій рахунок, підтримка з держбюджету-2018 не потрібна. Досить дати підприємцям і інвесторам цивілізовані правила гри. Адже українські активи сьогодні настільки впали в ціні, що, не напружуючись, на 1 залучену гривню можна через 1,5–2 роки повертати 5-6 гривень.
І що особливо важливо, ми повинні виконати те, чого від нас вимагають західні і азіатські колеги, забезпечивши вільний обіг капіталу і здійснивши лібералізацію валютного регулювання, правда, чого поки ніяк не хочуть робити наші корумповані топ-чиновники і політики у владі. Адже головна ідея законопроекту “Про валюту” – це неухильне дотримання принципу “дозволено все, що прямо не заборонено”. У свою чергу набуття чинності даного проекту Закону кардинально б змінило підходи до валютного регулювання в Україні, які досі, на жаль, визначені горезвісним декретом Кабміну від 1993 року. І ця сучасна модель валютного регулювання у нас в країні буде, нарешті, відповідати міжнародній практиці і, насамперед, положенням Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом, а також Директиві ЄС 88/361 / ЄЕС про вільний рух капіталу.
Тільки після цього з чималими труднощами, але все ж почнуть підприємства і компанії виходити із так званого “кам’яного століття”, виходячи на публічний український ринок цінних паперів зі своїми корпоративними облігаціями і акціями. Саме цього в першу голову вимагають від нас інвестори з США, КНР і ЄС, якщо український бізнес хоче ефективно залучати для свого розвитку міжнародний капітал. І в даному питанні зарубіжні партнери категоричні, тобто готові інвестувати лише за умови, якщо українські компанії зареєструють, наприклад, свої проспекти емісії облігацій у Нацкомісії з цінних паперів і фондового ринку, а операції будуть проходити відкрито на фондовій біржі. До речі, такі доступні роздрібні фінансові інструменти потрібні і місцевим інвесторам, і вкладникам, як альтернатива банківським депозитам.
А поки що в умовах майже “вбитого” національного фондового ринку особливо гостро відчувається, що ми перебуваємо в якомусь провалі. І куди не кинь – це моторошне відчуття нестабільності і стан тотальної недовіри до фінансових установ, яка все більше посилюється в суспільстві. Не сумніваюся, міністри, нардепи це добре усвідомлюють, тому також розуміють, що такі небезпечні настрої людей треба якомога швидше від себе відвести, а ще краще – на когось перекласти і назвати винних у цій бідності та нестабільності.
В принципі, нічого нового, влада і в інших корумпованих країнах так само діє. Головне – це має бути ворог, що знаходиться поруч, що для суспільної свідомості – просто і легко. Відповідно, не треба нічого особливого пояснювати і придумувати, але водночас такі дії влади – це також безвідповідальність та інфантильність. Адже більш очевидний ворог – це бідність. До речі, наші іноземні інвестори все частіше звертають увагу на те, що крім корупції, тривале падіння споживчого попиту на українському ринку помітно знижує інвестиційну привабливість регіонів та в цілому економіки України. Але незважаючи на цей факт, як запевняють нас в Кабміні і Верховній Раді, МВФ не відмовляється від своїх вимог щодо підвищення тарифів для українців, в іншому випадку ми не отримаємо черговий транш кредиту.
У зв’язку з цим ряд аналітиків відзначають, що до кінця 2018 року ціна на газ може зрости. Більше того, НАК “Нафтогаз України” пропонує вже з 1 квітня цього року підвищити вартість газу на 62% (з 4,9 тис. грн до 8,03 тис. грн за 1 тис. куб. м (без ПДВ). Ну, а в подальшому з жовтня поточного року ціна на газ може вирости саме і до 8,5 тис. грн за 1 тис. куб. м (без ПДВ), а якщо додати сюди ПДВ, то вийде ціна на рівні 10,2 тис. гривень. Відповідно, підвищувати окремі тарифи ЖКГ доведеться як мінімум на 1 тис. гривень. І якщо зараз промислові підприємства платять за газ близько 7,9 тис. грн за тисячу кубометрів, а населення – близько 6,9 тис. грн, то очікуване підвищення може скласти близько 15%, плюс оплата за тепло і гарячу воду збільшиться мінімум на 40%. Нормально? А якими темпами зарплата зростає в умовах двозначної цифри інфляції?!
Які ще потрібно приводити голі й безпристрасні цифри, щоб почати боротьбу з бідністю і підвищувати купівельну спроможність наших пересічних людей? Судіть самі, як стверджують провідні експерти та аналітики, в даний час більше 75% українців живуть за межею бідності, маючи грошове забезпечення менше норм, установлених Організацією Об’єднаних Націй (за стандартами ООН у світі встановлена межа бідності на рівні 5 доларів США на день). У нас, згідно з чинним законодавством, прожитковий мінімум ледь дотягує до 1,8 доларів США в день або майже в 3 рази менше встановлених у світі норм. Відверто кажучи, соромно про це говорити з зарубіжними партнерами, проте, за міжнародними стандартами бідність настає за межею, якщо громадянин має у місяць сумою менше 150 доларів США, включаючи харчування, витрати на оплату тарифів ЖКГ та комунальних послуг, проїзд та інше.
Так що ж у цих умовах нашій владі і підприємницькому співтовариству радять робити внутрішні і зовнішні інвестори? В першу чергу створити Українську асоціацію міжнародних інвесторів, яка б цивілізовано лобіювала якнайшвидше прийняття двох ключових законопроектів “Про ринки капіталу і регульовані ринки” та “Про валюту”, в тому числі створюючи законодавчу базу в Україні для бізнесу хеджування. При цьому направляти зусилля по залученню на наш ринок довгих грошей стратегічних інвесторів не тільки на країни Європейського Союзу і США, а і вибудовувати міцні ділові відносини на довгостроковій основі з азіатськими та арабськими країнами.
