В сьогоднішній Україні для всіх українських працівників дуже важливі мир, низькі податки і недопущення подальшого зниження реальних доходів. Інакше не буде у нас зростання інвестицій, підвищення споживчого попиту й утримання чергової і більш потужної інфляційної хвилі
Цікаво спостерігати, як міністри і більшість нардепів вбивають в голови українців тезу про те, що не треба думати про жодні проблеми, бо все вирішить ринок або все відрегулюють гроші, привівши відносини на ринку праці та суспільстві в стан рівноваги. І саме фінанси, передусім кредити Міжнародного валютного фонду, забезпечать ефективне використання всіх ресурсів. Але в житті люди ж бачать, що ця догматика політиків не має нічого спільного з реальністю в Україні.
Більше того, українські виробники ніяк не переходять на передові технології, на випуск сучасної продукції, оскільки немає достатніх обсягів іноземних і внутрішніх прямих інвестицій, продовжують скорочуватися трудові ресурси, не ростуть ефективність капіталу і продуктивність праці. Також досі немає на підприємствах і нового менеджменту з новими інвестиційними ідеями, відсутнє регулярне спілкування представників виробничої економіки та національного фондового ринку. І що ще дуже важливо – немає нових інститутів розвитку, які б фінансували, зокрема, малий і середній бізнес у країні.
Зрештою ті самі питання: чому неефективно і непродуктивно працюють наші громадяни? Як вивести національну економіку з тіні? Доки будуть недооцінювати працю українців, котрі працюють? До речі, у нас найнижча зарплатня в Європі. Судіть самі: наприкінці минулого року в Україні, за оцінками експертів, за одну годину роботи працівник в середньому отримував 18,8 грн або еквівалент – 60 євроцентів, відповідно, за 9-годинний робочий день ця зарплата сягала лише майже 170 гривень. Щоправда, як відзначають сьогодні окремі чиновники, за 2017 рік кількість тих, хто одержує менше за мінімум зменшилася уп’ятеро.
У той же час якщо в корумпованій Україні тільки гроші вирішують все, то більшість громадян опинилися за бортом благополучного життя того дуже тонкого-тонкого шару щасливчиків зі значними коштами. Всі інші – чужі на цьому святі життя: за останні 10 років понад дві третини українського населення не мають взагалі ніяких заощаджень. Вони всі ці роки дійсно в кризі, ледь дотягують від зарплати до зарплати – “нагорі2 щось змінюється, а в них нічого. Топ-чиновники і роботодавці так нічого і не навчилися у наших західних партнерів, де давно побудовані якісні економіки, де влада і великий бізнес спільно проводять ефективну політику зростання доходів як держави, так і своїх громадян.
Наприклад, давно в цих розвинених країнах встановлено, що за годину роботи працівникові треба платити не менше 3 дол. США, за порушення цього правила – неминучі жорсткі великі штрафи. У нас же цієї вимоги до роботодавця як не було, так і немає. Ще гірше те, що частка зарплатні у собівартості українських товарів і продукції всі останні роки постійно скорочувалася і зараз напрочуд мала. Про що це говорить? Про те, що праця українців коштує дуже дешево. По-друге, держава не повинна допускати недовиплат або фактично грабувати рядових працівників (особливо в дотаційних областях і в селах).
З іншого боку, як відзначають провідні зарубіжні аналітики та експерти, ключова проблема ресурсного прокляття – це коли у вас багато грошей, то навіщо працювати?! Тому на виклики нашої великої кризи доведеться відповідати саме цим рядовим працівникам, а не корумпованим багатим чиновникам. Але ще гірше для економіки України – це чекати, що хтось прийде з-за кордону і вкаже нам правильний шлях. Думаю, це найнебезпечніше. Адже, наприклад, як придушити інфляцію, у нас знають майже всі економісти, і це зробити інтелектуально просто, але болісно. А ось як побудувати ефективну економіку в Україні без системи збагачення топ-чиновників і політиків у владі – це величезна проблема, звичайно, і вона вирішувана.
Але, на жаль, не цими малоосвіченими і нахабними політиками. Тому, зокрема, кадрова катавасія в спеціалізованих антикорупційних відомствах ще не скоро закінчиться. Логічним стає і побоювання, мовляв, конфлікт між НАБУ, САП і ГПУ може обернутися справжньою війною. Хоча коли ти вже на середині Дніпра і повільно тонеш, то міркування про “принципи справедливого розподілу грошей і в тому числі для нарахування зарплат міністрам і депутатам” – це далеко не найкраща тема для змалювання поточної ситуації в Україні. Одна радість – тонеш не швидко, встигаєш озирнутися, подумати і прийняти рішення. Отака сьогодні у нас ситуація, і положення потопельника дедалі гіршає.
***
Звісно, владі треба стимулювати розвиток національного ринку спільного інвестування, створюючи сприятливі умови для виведення на публічний ринок цінних паперів українських емітентів, і, безумовно, забезпечувати зростання реальних доходів українців. Нарешті, в сьогоднішній Україні для всіх українських працівників дуже важливі мир, низькі податки і недопущення подальшого зниження реальних доходів. Інакше не буде в нас зростання інвестицій, підвищення споживчого попиту і утримання чергової і більш потужної інфляційної хвилі.
