Модернізація української економіки є неможливою без зміни інвестиційного клімату. Зустрічаючись із міжнародними інвесторами, розумієш, що в них є хороший попит на наші доволі дешеві українські активи.
Однак ми майже не маємо підготовлених інвестпроектів і власної політики заохочення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у реальний сектор економіки, враховуючи, що капітал та інвестиції повинні бути мобільними.
Наша країна, на жаль, має дуже поганий інвестиційний імідж, дуже поганий. Ось чому таку стратегію потрібно сфокусувати не стільки на економіку загалом, скільки на вдосконалення конкретних механізмів інвестиційної політики. Водночас, якщо подивитися на державні витрати в бюджеті на поточний 2018 рік, то побачимо різке скорочення видатків на розвиток людського капіталу, виконання науково-дослідних робіт і кратне відставання від низки країн у фінансуванні цифрової економіки, що базується на високих технологіях. У промисловій політиці – таке саме помітне відставання. Чому?
Відповідь не є однозначною і водночас простою. Наважуюсь стверджувати, що фундаментальною причиною відсутності інвестицій у виробничу сферу є той факт, що в Україні дуже вигідно займатися бізнесом на фінансовому ринку (особливо на валютному). І вкрай ризиковано щось робити в реальному секторі, тобто виробляти певну продукцію. У зв’язку з цим справедливо запитати, а хто платить за нестабільну гривню, двозначну цифру інфляції, облікову ставку НБУ до 16% тощо? Відповідь є очевидною – за “бенкет” валютних спекулянтів заплатили, зокрема, своїми підвищеними ставками за кредитами виробничники і пересічні українці.
Міркуйте самі, уже в січні цього 2018 року комерційні банки у відповідь на підвищення облікової ставки НБУ до 16% підняли відсоткові ставки за новими кредитами в гривні для домогосподарств до 29,7% річних і для бізнесу — до 15,3% річних. Відповідно, загальний кредитний портфель у гривні нашої банківської системи на кінець січня досі на рівні початку 2018 року і становив лише 571,6 млрд грн. У нас фактично відбувається стиснення кредитного ринку, хоча скорочення обсягу корпоративних кредитів було компенсовано незначним зростанням обсягу кредитів фізичним особам.
І цю проблему наша фінансова влада поки ретельно не прораховує, але найближчим часом вона дуже гостро позначиться. Думаю, не випадково так оперативно народні депутати проголосували за закон про створення в Україні єдиного реєстру боржників. До речі, з квітня 2018 року комерційні банки мають подавати інформацію про те, хто отримав у них кредит і хто його не повернув. Так, це дуже небезпечно недооцінювати кредитне плече. Згадайте, коли в США в 2007 році почало здавлюватися кредитне плече, потім вибухнула так звана іпотечна криза. Так само і в українській економіці буде набувати обертів проблема, яка полягає в поступовому зникненні простору для інвестицій. У чому її суть?
Справа в тому, що буде, наприклад, у окремих підприємств накопичуватися надлишкова гривнева ліквідність. Але навряд чи виробничники вкладатимуть свій прибуток, зокрема, облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), а населення свої накопичення найімовірніше переведе в долари та євро. Не бачачи інвестиційних перспектив, усі будуть сидіти і чекати, коли їхні валютні активи виростуть, не розуміючи, що в нас давно вже плаваючий валютний курс і що він може коливатися в будь-яку сторону (це ми останнім часом і спостерігаємо). Тому ринкові сили можуть зіграти з українським ринком злий жарт, причому геть не один раз. Але є ключове питання, як створити інвестиційну систему, яка б пов’язала банківський сектор з інвестиціями в розвиток реального сектору економіки.
І, звичайно ж, що потрібно нам робити для залучення прямих іноземних інвестицій та стимулювання внутрішніх інвесторів? Ну, перш за все, треба зазначити, що інвестицій нам потрібно багато і в різні галузі економіки. Але поки що їх дуже мало. Так, обсяг виведених з України дивідендів за підсумками 2017 року становив 1,8 млрд дол., а розмір прямих іноземних інвестицій в акціонерний капітал підприємств — 1,2 млрд дол. Отже, якщо Кабмін збирається збільшувати норму накопичення і швидко розвиватися, то, звичайно, це мізерно мала кількість ПІІ в українську економіку за минулий рік.
Плюс до цього на тлі деградації виробляючої економіки нам конче необхідні прямі інвестиції, які приведуть за собою професійний менеджмент, високі технології, сучасне обладнання, культуру виробництва та багато іншого. От тільки важливо, у кого ці технології — першого чи другого ряду — ми будемо запозичувати. Щоб у перспективі не стати чиїмсь технічним придатком, наприклад, окремих азіатських країн. Адже поки що їхнє обладнання і технології все-таки з другого ряду порівняно з аналогами з провідних індустріальних країн Євросоюзу. А нам, образно кажучи, не бажано відтворювати копію, треба завозити оригінал.
І ще одну проблему щодо прямих інвестицій нам необхідно вирішити. Упродовж декількох десятків попередніх років різні склади Кабміну і законодавці створили великі стимули для того, щоб на український ринок приходили портфельні або спекулятивні інвестиції, які пригнічують прямі. Як і раніше, як годинник, у нас діє механізм запуску фінансових криз: вільний рахунок капіталу — курс гривні, що тимчасово зміцнюється, — висока дохідність фінансових активів. Це — керрі трейд, або, кажучи по-простому, по-швидкому бабла зрубати.
А щоб швидше нам рости, необхідна нова економічна модель і має бути досконала інша, з можливостями зростання норма накопичення. Уряд досі не використовує ті резерви, які можна задіяти з припливом прямих іноземних інвестицій. Як і раніше, маємо на українському ринку значні регуляторні витрати, а більшість зарубіжних бізнесменів у нас не знаходять звичне для них сумлінне конкурентне середовище зі зрозумілими для них податковими стимулами.
Нарешті, щоб до нас постійно заходили прямі інвестиції, Кабмін і Верховна Рада мають активно займатися внутрішнім попитом. І тільки тоді, коли ми самі почнемо розширено будувати малий і середній бізнес, коли будуть вкладення середнього класу в акції та корпоративні облігації українських емітентів, коли буде сформовано новий клас інституційних інвесторів, коли держава буде піарити розвиток національного ринку спільного інвестування, словом, коли почнеться випереджаюче зростання попиту резидентів, ми одразу побачимо нові й потужніші припливи інвестиційних грошей від нерезидентів. Тоді прийдуть на український ринок довгі гроші та сучасні технології першого ряду.
Безумовно, не можна не визнати, що зміни на краще відбуваються, однак хочеться більше і масштабніше. А головне – ще краще.
