Про вулицю Ленона і заміну розбитого дзеркала в машині

Чи не головна претензія, яка лунає до нових законів, зокрема про перейменування міст і вулиць, це «не на часі».

Нібито і треба боротися з комуністичним минулим, але ж зараз образимо людей, яким старі назви дорогі, дамо зайвий привід поглибити прірву непорозумінь і взагалі, «чи у нас зараз інших, більш серйозних проблем нема, щоб міста перейменовувати?».

От уявімо, є в людини машина. Старенька, але їздить. І тут криза фінансова, з грошима геть погано. Але машина потрібна, без неї ніяк, адже робота на ній зав’язана, та і сімейна ситуація така, що без коліс ніяк. І тут в’їхав якийсь бовдур у бампер. Погнув, краску здер, але нічого смертельного. Буде продовжувати людина їздити чи кине все, щоб терміново, невідомо за які гроші, відремонтуватися? Питання дуже суб’єктивне, алея я зараз все більше таких, з дрібними подряпинами, на дорогах зустрічаю.

Тепер уявімо ситуацію, що якісь проблеми з двигуном починаються. Щось витрати пального потихеньку ростуть, масло швидше уходить. Але майстра надійного нема. Той дядя Вася, що раніше по дружбі «за пляшку» діагностику і дрібні ремонти робив, переїхав, а нового надійного спеціаліста знайти поки що не вдається. Поверхневий аналіз на мажорному сервісі показав, що треба серйозний ремонт, який потягне на умовну тисячу доларів. Грошей таких у людини нема на сьогодні і близько, а на питання «чи їздити можна?» експерти чіткої відповіді не дають. Буде продовжувати людина користуватися машиною? Знов таки питання суб’єктивне, але багато хто продовжує. Намагаються відкладати чи позичити гроші, що зараз непросто, шукають надійного майстра, який не обдурить і зробить все максимально якісно, планують тиждень, коли можна легко обійтися без машини, але їздять, підливаючи масло і матюгаючись на кожній заправці.

І, нарешті, уявімо, що той самий бідолага з проблемним двигуном, раптом зрозумів, що ліве водійське дзеркало, яке і так трималося на чесному слові і тріщину мало, хтось зачепив. Тепер воно взагалі не регулюється, а тріщини стали такі, що фактично нічого не видно. І знав же давно, що треба його поміняти, але завжди в списку пріоритетів стояло це далеко не першим. Зажурився наш герой, з сумом поліз у худющий гаманець, аби витягти умовні передостанні 10 баксів і купити нове дзеркало. «Та ти що?, – скажуть йому розумаки, які не в темі, – як можна витрачати гроші на такі речі як дзеркало, коли треба двигун відремонтувати? Та і взагалі, краще б дітям щось смачненьке на них купив, чи дружині давно зламану микрохвильовку відремонтував. Вони ж не розуміють, наскільки криза важка зараз, а дрібні подачки їхню лояльність підвищать».

Зрозуміло, ця притча (хоча всі елементи її взяті з реальних українських життів), як і всі притчі, демонструє лише один бік істини, і прискіпуватися в моїх паралелях є до чого. Але є деякі речі, які все одно колись треба робити. І часто питання виживання і розвитку як раз і полягає в тому, щоб продовжувати робити необов’язкові на сьогодні речі. Так, машина чудово поїде без дзеркала, як їздить з тріснутим бампером. Але це однозначно підвищить шанси водія потрапити в аварію і набути собі таких проблем, що ремонт двигуна взагалі втратить сенс. Українська влада недооцінювала важливість неспотвореного погляду в дзеркало заднього виду всі ці 23 роки. І ми як суспільство ніколи не вважали це аж настільки важливим, щоб реально битися за жорсткий розрив з комуністичним минулим. Та якщо вже кон’юнктура нашого політикуму сьогодні склалася так, що ми нарешті маємо шанс позбутися вулиць двадцятих, двадцять перших та інших партз’їздів, давайте просто спокійно порадіємо цьому. Так, в Україні багато нагальних проблем. Так, є критично важливі напрямки, куди треба витрачати гроші, але ж це, як в старому анекдоті, «не ті гроші, яких в нас нема».

А для тих, хто щиро думає, що перейменування міст чи вулиць здатне викликати серйозні збурення народних мас, нагадаю, що Маріуполь ще у 1989 році називався Ждановим, Луганськ у 1990 був Ворошиловоградом, а Комунарськ став Алчевськом взагалі вже за незалежної України, в 1992. Чи пам’ятаєте ви заворушення, протести, акти самопідпалу чи хоча б потужні спроби серйозно змінити громадську думку, щоб ці перейменування не стали реальністю? Так що, не сумнівайтеся, всі скоро звикнуть до того, що Дніпропетровськ спокійно стане Дніпром, і більш ніж 4000 вулиць Леніна перетворяться на Квіткові, Центральні, а, можливо, і вулиці Джона Ленона чи якогось місцевого вояки, що загинув під тим же Маріуполем.

Юлій Морозов