(Чесна біографія Олега Ляшка)
З ДИТДОМА – У ТРАКТОРИСТИ
Олег Валерійович ЛЯШКО народився 3 грудня 1972 року у Княжому Граді Чернігові. З давнього козацького роду Ляшків. Ім’я Олег – як у славетного князя Київської Русі. Прізвище – від козацького слова “лящ”, яке має два значення – “худий” та “сміливий”. Певно, нашому Олегу підходять обидва.
Батька свого ніколи не бачив – той покинув матір ще до народження сина. Тож з перших хвилин життя йому було не просто, а точніше…
Він взагалі мав народитися мертвим. Маленький трупик з пуповиною навколо шиї, який так і не побачить сонце, не відчує вітер в потилицю, не пройде своїми ніжками по землі, не відчує радість кохання… Згідно статистики – 92% відсотки дітей з пуповиною навколо шиї не виживають.
Наш Олег – вижив. І цей символ перемоги життя над смертю веде його по життю впевненою незламною ходою.
…Мама була сама, без підтримка. Їй було всього 19. Працювала тяжко на будівництві – тягала відра з цементом. Тому і нині має проблеми з ногами. Коли Олежику було всього два рочки – мама мусила віддати його в дитдом.
Він не тримає на маму зла. Він християнин. Він простив. Сильні – вміють прощати.
До шести років наш Олег виховувався в Прилуцькому дитячому будинку “Сонечко”. Затим – по інтернатах: Яблунівка, Комарівка, Борзна. Всі – на рідній Чернігівщині.
Наш Олег не забуває своє коріння. Він – частий гість і в рідному дитдомі, і в рідних інтернатах. І обов’язково – з подарунками. Ще живі виховательки і вчителі, які його пам’ятають. І усі діти знають, як його звати.
В інтернатівські роки на літо їхав до родичів на Луганщину у Лизівку: поїздом, потім – електричкою і ще 10 кілометрів пішки. Там не байдикував, а змалечку працював. Пас корів і телят.
Перший запис у трудовій книжці – скотар колгоспу “Прогрес” села Лизівка Білокуракінського району Луганської (тоді – Ворошиловградської) області. Зараз ця трудова книжка лежить у Верховній Раді. А за підтримки людей – може лежати у Адміністрації Президента.
Там, на Луганщині, дядько Василь, який працював шофером, навчив нашого Олега водити машину. А в Борзнянському інтернаті Ляшко здав на права тракториста. Це і стало його наступною професією.
З ТРАКТОРИСТА – У ЖУРНАЛІСТИ
У інтернаті наш Олег перечитав усю бібліотеку, постійно дискутував з учителями. Мав ще тоді загострене почуття справедливості. Дуже рано почав писати і сам. З 14 років його статті публікували районні газети – і “Комуністична праця” на Борзнянщині, і “Прапор перемоги” на Білокуракінщині.
Після закінчення інтернату у 1990 році поїхав до Києва поступати в Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Але без блату і волохатої руки простому дитдомівському пацану було тяжко пробитися…
Черговий удар долі – Олег не поступив. Вернувся на Чернігівщину. Там, у місті Варва жила його мама. Жила в бараку. Олег лишився у неї. Вчотирьох – він, мама з новим чоловіком і сестричка Яна, яка молодше на 9 років – у кімнаті дванадцять метрів без зручностей.
Олег влаштувався на роботу трактористом у селі Озеряни неподалік. Через півроку – мама вигнала його з дому зі словами: це не твоя доля жити тут, їдь в столицю.
Наприкінці 1990 року наш Олег таки влаштувався на роботу кореспондентом у видання “Молода гвардія”.
В країні тоді відбувалися тектонічні зміни і Ляшко брав у них безпосередню участь. В Чернігові – разом з однодумцями перевертав чорну “Волгу” секретаря обкому, з якої посилалися дефіцитні продукти, не доступні тоді звичайним людям. У столиці – піднімав жовто-блакитний прапор над Київрадою. Голодував із студентами на Майдані під час Революції на граніті. Працював в прес-центрі кандидата в Президента В’ячеслава Чорновола.
У 1992 році наш Олег вже відомий журналіст, головний редактор газети “Комерційні вісті”. З 1995 року – редактор додатку “Політика” газети “Правда України”.
Тоді, в буремні 90-ті, кожен виживав, як умів. Наш Олег поєднував своє покликання – журналістику – і бізнесом. Продавав машини, зерно, картоплю та іншу сільгосппродукцію. Тоді кожен жив, як умів.
З серпня 1996 почала виходити перша власна – головний редактор газети “Політика”. Оскільки газета була опозиційною – постійно виникали якісь проблеми. У 1999 році за позовом Генеральної прокуратури України вихід видання було заборонено рішенням суду “за розголошення державної таємниці”.
З 2000 року виходила нова газета Ляшка. Вона називалась “Свобода” (ніяк не пов’язано з однойменною партією, що з’явилась пізніше). Газета виходила величезними накладами. Наш Олег став одних з найавторитетніших журналістів своєї країни.
Водночас наш Олег наполегливо вчився в уже зрілому віці. У 2001 році закінчив юридичний факультет Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Свою альма матер теж не забуває – нині очолює Наглядову раду університету.
В 2010 р. здобув другу вищу освіту за фахом аналітик-міжнародник в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Т.Г. Шевченка. А в 2013 – третю освіту там же. Спеціальність – міжнародні економічні відносини. Знання – сила. Ляшко це знає. І чомусь новому для себе навчається усе життя.
ІЗ ЖУРНАЛІСТА – У ПАРЛАМЕНТ
Спробувати свої сили у політичній боротьбі наш Олег вирішив вперше у 1998 році. Пішов на округ на рідній Чернігівщині. Йому було всього 25. Молодий опозиційний журналіст. Але він не боїться людей – і кожен день спілкується з ними.
Соціологічне опитування показувало, що наш Олег має колосальну підтримку земляків і впевнено перемагає. Влада нахабно і цинічно зняла його з виборів за тиждень до їх проведення. Але наш Олег, все одно, переміг. Бо не здатися і не зламатися після такого свавілля над тобою – це теж перемога.
Разом з тим, важкий 1998 рік приніс в його життя і справжнє-справжнє щастя. Наш Олег зустрів свою Росіту. І це, мабуть важливіше за усі вибори на світі.
Після вкраденої на вибори перемоги майбутній лідер журналістську діяльність не припинив. Продовжував розповідати людям правду. Це не могло не дратувати владу. У 2000 році наш Олег був незаконно засуджений суддею Мінського (тепер – Оболонського) районного суду Києва Волковим до трьох років позбавлення волі умовно, із забороною впродовж трьох років займатися журналістською діяльністю за наклеп на в.о. прем’єр-міністра України Василя Дурдинця. Наш Олег знав, що правда на його стороні. І боровся за своє чесне ім’я. У 2006 році Європейський суд з прав людини визнав цей вирок проти Ляшка, що порушує права людини і постановив виплатити три тисячі євро компенсації.
2002 рік був знаковий. Наш Олег знову йде в парламент. Цього разу простий сільський хлопець підкорює Київ – йде по Печерському округу в центрі міста. Він не раз обійшов кожен двір, його знали як чесного журналіста і правозахисника. І зрештою мешканці Печерських пагорбів приймають рішення підтримати Ляшка. Але – знову від долі удар в потилицю. Напередодні голосування в гуртожитках на окрузі прописують 5 тисяч будівельників і таким чином фальсифікують результат народного волевиявлення на користь кандидата від Влади.
Дежавю. Знову – підтримка людей. Знову – вкрадена перемога. Знову – кримінальні справи з політичних мотивів. Знову – наш Олег не ламається. Він просто, що не вміє бути слабким. Дух, загартований, як сталь.
Знову – щастя, вище усіх справ політичних. Але про це трохи згодом…
У тому 2002 році, після виборів, рішенням судді Соснівського районного суду Черкас Кузьменка наш Олег був заарештований за “опір 15 працівникам спецпідрозділу міліції “Беркут”, які намагалися вилучити з друкарні тираж газети “Свобода”, яка на той момент вже стала легендарною і мала один з найвищих тиражів в країні.
До речі, чому її друкували в Черкасах? Та в Києві і в столичних околицях на той жодна друкарня не була готова видавати Ляшкову газету – усі боялись. Усі знали його безкомпромісність. Усі знали, що Ляшка не можна купити і не можна залякати – його можна тільки переконувати.
9 діб провів наш Олег у Черкаському слідчому ізоляторі.
Був звільнений під тиском вітчизняної громадськості та міжнародної спільноти, яка вимагала припинити репресії проти опозиційного журналіста.
А, і про щастя. Паоло Коельйо писав, що найтемніше буває напередодні світанку. В холодній тюремній камері Черкаського СІЗО Олег дізнався, що Росіта вагітна, коли вона приносила йому чергову передачу із улюбленим салом, чорним хлібом, солоними огірками і, звісно, теплими шкарпетками.
Він вийшов на волю – і у низ народилася донька Владислава, татова гордість. Нині – учениця 10 класу звичайної київської школи.
А в 2006 році з третьої спроби наш Олег нарешті заходить в парламент і з перших днів починається новий етап його боротьби за сильну і заможну Україну.
З ПАРЛАМЕНТУ – У ЛІДЕРИ ПАРТІЇ
Новий етап життя – це нові виклики і нові спокуси.
Парламент, в який потрапив наш Олег – був парламентом, в якому шелест купюр. Мільйони доларів, підтримку твого бізнесу, призначення близьких тобі людей на високі посади – все це пропонували депутатам в обмін на зраду. Особливо – новим, молодим. Але для нашого Олега принципи дорожче матеріальних благ.
І він навпаки першим оприлюднює факт купівлі фракції Соціалістичної партії регіоналами. Жорстко і невідступно протидіє уряду Януковича. Коли ж у 2010 році Партія регіонів прийшла до влади остаточно – з новими силами іде на бій проти тиранії.
Щодо парламентської роботи – йде працювати в комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності парламенту.
У 2007 році – переобраний до Верховної Ради. Працює заступником голови бюджетного комітеті. Усі свої зусилля на парламентській ниві спрямовує на те, щоб вибивати кошти на субвенції для соціально-економічного розвитку рідної Чернігівщини. Десятки кілометрів нових доріг. Десятки газифікованих сіл. Сотні шкіл, дитсадків, училищ, лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів – відремонтовані зусиллями нашого Олега. Нові пожежні машини, нові “швидкі допомоги”, індивідуальна допомога тисячам земляків. І, звичайно, рідний дитдом у Прилуках та рідні інтернати в Яблунівці, Комарівці і Борзні. Але не лише рідні – усі заклади області, де дітки ростуть без тата і мами – отримали підтримку від Ляшка.
Будучи позапартійним членом фракції БЮТ, наш Олег має свою тверду позицію. Один з шести членів цієї фракції, які у 2008 році проголосували за засудження агресії Російської Федерації в Грузії.
У 2010 році Ляшко створив фонд “Українська ідентичність” з метою відродження національної культурної спадщини та розвитку інтелектуального потенціалу України. Нині – фонд очолює дружина лідера Росіта Ляшко.
Наш Олег з дитинства знає, що він лідер. І відчув, що прийшов час гуртувати залізну команду.
ІЗ ЛІДЕРА ПАРТІЇ – У ЛІДЕРИ ДЕРЖАВИ.
ЛЯШКО ІДЕ В ПРЕЗИДЕНТИ.
У 2011 році наш Олег відродив діяльність Радикальної партії, заснованої Іваном Франком у 1905 році. Ляшко одноголосно був обраний лідером відновленої політичної сили, мета якої – підняти Україну з колін і зробити її наддержавою, світовим економічним лідером, де кожен громадянин є заможними
Нащадки Франка визнають правонаступництво і продовження справи Великого Каменяра.
Відвідавши рідне село Івана Яковича – Нагуєвичі на Львівщині – Наш Олег добився і його газифікації у 2013 році. Як виявилось, рідне село Івана Франка 22 роки Незалежності було без газу. Всі політики, які приїзджали, обіцяли вирішити проблему. Але вирішували лише на словах. А Ляшко – він такий: сказав-зробив.
У 2012 році наш Олег був обраний до парламенту втретє – як кандидат від Радикальної партії у 208 окрузі на Чернігівщині. Зараз це здається фантастичним, але тоді Ляшко виграв вибори з тяжкими боями. Бо проти нього працювали і регіоналівська влада, і канонічна опозиція, а погоджений ними кандидат-мільярдер Голиця засівав округ грошима, гречкою, ковбасою і т.д. Нашого Олега – усі вони бояться. Тому робили все, щоб зупинити його. Щоб збити зі шляху. Але він вистояв і переміг.
Ще восени 2011 року після скасування пільг країну сколихнули акції протесту.
Чорнобильці та афганці, люди з інвалідністю і багатодітні родини – усі вони знають, як наш Олег разом з ними боровся за відновлення справедливості. Як на барикадах відстоював інтереси людей замість того, щоб домовлятися з владою у теплих кабінетах за шампанським.
Знають Ляшка і ті, хто був на Майдані у 2013-14. Єдиний з політичних лідерів він підтримав дієвий протест і 19 січня разом з побратимами пішов на Грушевського знищувати систему. Не покидав місце свободи і гідності і в найгарячіші дні 18-20 лютого. Покидав лише на короткі проміжки часу – сесії парламенту, де добивався припинення кровопролиття та імпічменту Януковича.
Здавалося б, Майдан переміг. Але не перемогли ті цінності, за які він стояв і боровся. У 2014 році наш Олег йшов у Президенти. Але люди, на своє нещастя, обрали не Ляшка, а Порошенка. Чому б українцям не виправити свою помилку і цього разу підтримати не представника олігархічної влади минулого, а нашого Олега – такого самого, як вони, плоть від плоті, кров від крові народу українського.
Зверніть увагу, на минулих президентських виборах соціологічні опитування давали Ляшкові 2-3%, а прийшов день виборів – і наш Олег здобув третє місце 8,7%, поступившись лише політикам з минулого Порошенку і Тимошенко.
Це не спроста. Олігархічно-кланова система, яка захопила Україну і всі роки нею керує – одні і ті ж персоналії міняються туди-сюди, ніби затесана колода карт – всі вони бояться перемоги народного президента. Воно бояться нашого Олега. Бо він – єдиний, хто має силу і волю цю систему поламати. Саме тому шляхом проплачених соцопитувань намагаються занизити підтримку Ляшка. Робили вони це і тоді, роблять і зараз. Але наш Олег вірить в свою перемогу на благо України, і все – в наших руках. Проголосуємо серцем і розумом, а не за гречку чи нав’язаного фальшивими соціологіями кандидата – будемо мати народного президента.
Повернемось до 2014 року. Цей важкий кривавий рік навчив нас жити інакше. І народ через піт, кров і сльози зрозумів, як дорого доводиться платити за Незалежність.
З перших днів російської агресії в кінці лютого наш Олег – єдиний з політичних лідерів мав тверду державницьку позицію: боротись і захищати. Не боявся їздити ні на Донбас, ні в Крим, де його з соратниками заблокували в аеропорту. Допомагав і словом, і ділом, своїм коштом забезпечував першим добровольцям зброю, амуніцію і медичну допомогу. П’ятий рік триває війна – і тисячі бійців знають Ляшка особисто. Більше сотні разів він бував у прифронтовій зоні, привозячи допомогу українським воїнам, регулярно відвідує госпіталі, куди привозить необхідне для лікування та реабілітації і сам багато спілкується із захисниками Вітчизни, підтримуючи бойовий дух. Наш Олег привчив до особливої уваги до фронту і усю свою команду, в складі якої в тому числі бійці і волонтери.
У тому ж буремному 2014 році відбулися парламентські вибори. Незважаючи на масштабну брехливу кампанію з метою вичорнити і дискредитувати Радикальну партію, залізна команда Ляшка пройшла у парламент, створила потужну фракцію.
Незважаючи на те, що ця фракція невелика – всього двадцятеро людей. Незважаючи на те, що Радикальна партія в опозиції. Незважаючи на те, що влада зробила усе можливе, щоб розвалити фракцію Ляшка. Тим не менше, сціпивши зуби, залізна команда змогла досягти результаті.
Наш Олег добився:
– 10-річного мораторію на вивіз необробленої деревини та криміналізації контрабанди лісу;
– мораторію на продаж сільгоспземель. А ініційовані ним зміни до Конституції про те, щоб зробити основою аграрного устрою країни фермерське господарство, прийняті за основу в парламенті;
– радикального підвищення мінімалки для всіх українців – вдвічі до 3200 грн. А ще – підвищення мінімальних зарплат рятувальникам – за два роки – з 3 до 8 тисяч. І завдяки його ініціативі вперше за 10 років рятувальникам почали видавати житло;
– зниження ЄСВ практично вполовину (до 22%) для детінізації оплати праці і розвитку економіки;
– впровадження програми “Доступні ліки”, яка попри шквал критики діє та рятує життя мільйонам людей;
-2-річного збільшення вивізного мита на експорт металобрухту з 10 до 30 Євро/т для забезпечення заводів сировиною, армії – технікою і зброєю, українців – роботою і зарплатою(
– здешевлення кредитів, гарантування і страхування для українських виробників через експортно-кредитне агентство. Закон поийнято, на стадії реалізації;
– замороження індексації земельного податку у 2017 році для промисловості, аграріїв, підприємців;
– зняття поборів з промислових інвестицій – розстрочення на 3 роки імпортного ПДВ та скасування імпортних мит при ввезенні виробничого обладнання.
А уявіть собі, скільки зможе зробити наш Олег, коли буде не лідером маленької, але сильної парламентської фракції, а за нашої підтримки стане Президентом?
