Населення Майорська вимушене воювати разом з армією

0
91

Майорськ. «Нульовий» український блокпост. Десь там, на горизонті.

А прямо переді мною – черга з машин.

Іще на протилежному боці дороги розвантажуються рейсові автобуси – їм далі не можна. Пасажирам доводиться проситися, щоб підвезли легковим авто. Бо пішки через цей пост теж не можна.

Цим користуються місцеві таксисти, які займають один одному чергу з відкриття – з п’ятої ранку.

Якісь дівчатка заради розваги рахують машини у черзі.

– Восемьдесят три! – голосно кажуть вони, проходячи повз мене.

Це ще півтори години. Як мінімум.

Коли нарешті опиняюся на посту, виявляється, що військові витрачають на кожну машину не більше хвилини-двох. Але чітко дотримуються інструкції: перевірка документів, огляд багажника, видача контрольного талону…

Після «нульового» поста починається смертельна гонка. Всі мчать, щоби стати вперед своїх сусідів в іншу чергу – на КПП під Артемівськом.

Мчу разом з усіма. На «сліпому» віражі лізу на подвійний обгін. Мої візаві вижимають зі стареньких автівок більше 120 кілометрів. По вузенькій дорозі з «хвилястим» асфальтом.

Тільки в новій черзі приходить усвідомлення. Руки трохи тремтять. Господи, якби на тому повороті хтось просто виїхав назустріч…

В нашому заїзді я прийшов третім. І, на щастя, цілим-здоровим.

Так пощастило не всім. Ті, хто приїхав пізніше, розповідають, що бачили, як дві машини злетіли з дороги. Хтось когось злегка зачепив… А більшого й не треба.

Але в новій черзі є час і заспокоїтися, і подумати про побачене та пережите.

Пригадую скупчення на «нульовому» блокпості. Приблизний підрахунок говорить, що на кожного військового там припадає десь 50-60 цивільних.

Відповідно, шанси на виживання при обстрілі чи атаці десь такі самі: 1 до 50-ти на користь військових.

Переді мною – теж купа людей і машин. Але це все-таки КПП. В глибині контрольованої території, оточений фортифікаційними спорудами.

А там – «нульовий» блокпост. Він тому і нульовий, що за ним – нічого. Кілька кілометрів буферної зона та перші пости супротивної сторони в Горлівці.

Тобто, це виходить, що…

Виходить, що…

Виходить…

Цю думку я не відразу наважуюся сформулювати навіть для себе. Але врешті формулюю.

Виходить, що завдяки авторам пропускної системи на передовій п’ятнадцять годин на добу українська армія, армія моєї країни…

…ПРИКРИВАЄТЬСЯ «ЖИВИМ ЩИТОМ» З ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ?

Євген Шибалов