Західна інтеграція чи Чорноморська домінація?

Україні потрібно зробити важливий геополітичний вибір. Звісно, багато хто скаже, що цей вибір не на часі, або що він вже давно зроблений – на користь західної інтеграції і про будь-які альтернативи не варто говорити.

Очевидно, що зараз Захід (попри деяку неоднозначну позицію європейських країн) – це союзник, а Росія – агресор, ворог. Але питання поточної зовнішньої політики та стратегічне бачення на роки, десятиліття вперед не обов’язково мають збігатись.

Очевидно, що тактично-геополітичною ціллю путінської Росії є відрізати Україну від моря. Юрій Липа писав, що Крим – це ключ до Чорного моря, отже Росія вкрала наш ключ, але двері ще не зачинені повністю. У фільмі “Крим. Путь на родіну” російський пропагандист питає Путіна: “То ви робили з Крима фортецю”, – “Ми зробили з Крима фортецю” – впевнено і пафосно відповідає йому Путін. В деталях він розповідає про те, наскільки жахищеним є Крим з російського боку як з моря так і з суші. Путін впевнений не тільки в тому, що українська армія сама ніколи не захопить цю фортецю, він навіть не думає, що колись його прямі свідчення про деталі окупації і фактично початок війни дійдуть до Гаагзького трибуналу. Тематика Криму звучить набагато рідше ніж війна на Сході України, але Крим все одно лишатиметься не лише постійним джерелом напруги, міною біля українських берегів, а територією України, яку необхідно буде повернути де-факто. Звісно зараз це не є питанням порядку денного, головне – не допустити майбутню російську агресію, яка може відбуватись як в напрямку моря, Маріуполя так і в інших напрямках.

Після року війни з Росією ми бачимо, що Захід не підтримує Україну настільки, наскільки міг би. Санкції та “глибока стурбованість” – це також добре, але ми не благаємо про допомогу, ми просто намагаємось донести розуміння, що в певному сенсі Україна захищає Захід від необільшовицьких, азійських орд. Якщо Захід це не розуміє, якщо Захід може взагалі не сприймати Україну як частину західного світу, тоді і ми можемо поставити собі питання: а чи варто прагнути бути частиною західного світу чи, можливо, краще створити свій альтернативний Балто-Чорноморський простір? Під час агресії РФ Україна ослаблена війною, економічними проблемами та відсутністю задекларованих реформ, але коли війна закінчиться, або РФ зупиниться, або розвалиться, коли до влади прийдуть люди не залежні від оліграхічного капіталу, то обов’язково постане питання стратегічного бачення України. Воно вже постає як серед політиків, експертів так і серед звичайних українців, у яких почуття гордості за Батьківщину поєднались зі смутком розуміння необхідності розраховувати лише на власні сили та з об’єктивним спостереженням ролі волонтерів та об’єднання зусиль в подіях останнього часу.

Зрештою, західна інтеграція і так відбувається. Україна підписала Угоду про Асоціацію з ЄС, курс на вступ в ЄС та НАТО підтримують Президент, уряд, Верховна Рада. В українському уряді працюють “ставленники Заходу”, проводяться деякі реформи західого зразку, користуються попитом спеціалісти з західними дипломами. Але, на жаль, головні реформи ще не проведено, боротьба з корупцією відбувається повільно, і в самому суспільстві зростає недовіра до пост-майданної влади, навіть попри деякий “європейський” шарм, який вона намагається за собою закріпити. Хто прийде на заміну? Зрозуміло, що це не може бути п’ята колона зрадників, навіть якщо вони створюють тіньові уряди і викинуть мільйони на агітацію. Нові політики і громадськість мають бути не лише позбавлені корупційного досвіду, а й позбавлені ілюзій, що порад і кредитів буде достатньо, що “закордон нам допоможе”. Разом з тим, має бути бачення і стратегія розвитку України на роки вперед, має бути чітке уявлення того, як і коли Україна стане регіональним лідером.

Балто-Чорноморська інтеграція не обов’язково має йти в розріз з західною (тим паче значна частина країн регіону вже інтегровані в ЄС та НАТО). Початок інтеграції я вбачаю в підвищенні співпраці з країнами регіону в політичній, економічній, інформаційній та інших сферах, як приклад можна спостерігати підвищення співпраці України з Польщею та Балтійськими країнами. В той самий час треба якщо не розірвати повністю, то абсолютно звести до мінімуму співпрацю з країною-агресором, переорієнтувавшись на інші країни регіону. Йдеться не лише про економічну взаємодію (РФ не виробляє нічого такого унікального, чому б не знайшлась заміна), а також культурна (знайти заміну російській попсі на ТВ та радіо), туристична (навіщо відвідувати країну-агресора, де ставлення до українців погіршилось, якщо є стільки цікавих і доступних місць?), інформаційна, транспортна, співпраця громадських організацій, освітніх установ, окремих індивідів.

В підвищенні взаємодії країн Балто-Чорноморського регіону важливу роль грає публічна дипломатія, що додатково має підвищувати проукраїнські позиції громадян інших країн, а також туристичні та інвестиційні потоки в Україну.

Збігнєв Бжезинський ставив питання в назві своєї книжки “Вибір” – “Глобальне панування чи глобальне лідерство?” Можливо колись і ми будемо перед таким вибором, але зараз стоїть менш масштабний вибір стратегічного зовнішньо-політичного курсу: Західна інтеграція чи Чорноморська домінація?

Андрій Волошин