До вчорашнього Парижа.
Без жодних сумнівів кінцевою стадією вирішення конфлітку мають стати вибори на Донбасі.
Але, як мені бачиться, є три головні питання, на які треба спочатку відповісти.
1. Коли? та 2. На яких умовах?
Так, так, звичайно, стандрати ОБСЄ… Але якщо трошки заглибитися. Візьмемо медіа, наприклад. ОБСЄ кажуть: вільна робота під час виборів для всіх медіа. Припустимо, що всі наші ЗМІ включаться на всій території за два місяці до дати самих виборів. Чи зможуть вони пробитися до виборця? В силу того, що вже 2 роки там нормально не функціонують. В силу звички вірити й слухати/дивитися інші канали. В силу того, що пропаганда формує глибинні переконання, які поміняти навіть за 2 місяці буде нереально. Як це вплине на результат виборів? Чи можемо ми вимагати якийсь гарантований період часу повноцінного функціонування всих медіа на Донбасі, що має передувати виборам?
3. Чи можемо ми бути впевнені, що вибори невідворотно зупинять конфлікт?
Це, мабуть, найбільший ризик. Уявімо, що проводимо вибори з усіма жертвами й компромісами, яких вимагає зупинення війни. Росія умиває руки, санкції знімають. Європа пожинає лаври миротворця. Ми маємо законно обрану владу з «особливим проядком…» Обрана влада (звичайно не без допомоги Росії) починає новий виток конфлікту. Але тепер це вже буде називатися громадянською війною. Як уникнути такого сценарію? Якщо є шанси на його розвиток – як будемо протидіяти?
Ці відкриті питання не означають, що ми не повинні рухатися до виборів. Вони означають, що треба дати на них відповіді й чесно про них сказати суспільству.
Проблема плана Мореля не в тому, що він Мореля. А в тому, що він спочатку стає надбанням публічності в заявах іноземних політиків та витіком від іноземних дипломатів. Це має бути наш план. Навіть якщо ціна дуже велика, це повинен бути наш вибір.
