На початку 90-х в Україні були популярні організація “Зелений світ” та Партія зелених.
Мені також “зелена” ідеологія завжди імпонувала.
“Зелені” лише раз потрапили до Ради – у 1998 році (при підтримці Вадима Рабиновича) у парламент. А один із лідерів Партії зелених Сергій Курикін стояв на чолі Мінекології. До слова, після відставки Ігоря Шевченка нині він також керує міністерством.
Але, попри це “зелена” ідеологія так і не “оволоділа” масами в Україні. Хоча в нашій державі боротьба за довкілля – боротьба за життя.
Якість питної води, забруднене повітря, сміттєзвалища і утилізація відходів це те, що було і має бути на порядку денного нашого щоденного життя. У Японії, як розказав Віталій Портников, туристів попереджають: не кидайте срібні монети у водойми з рибою, бо остання гине від цього.
А у нас хтось думає про такі “дрібнички”?
Рівень забрудненості і водойм, і повітря – надзвичайно високі.
Ті ж автозаправки в Україні, наприклад, для того, аби здешевити вартість пального “бадяжать” бензин. Додають у нього етиловий спирт у великих пропорціях (понад допустимі 5%). Потім ми дихаємо цим, машини “летять”. А найголовніше – усі ці екологічні інспекції ігнорують це. З “бадяжного” бензину у нас все і починається. Ним це і завершується. Суцільна “бадяга” всюди
І що робити з усім цим? Як боротися проти цього?
