Гетто. Житомирське похмуре гетто. Дон Педро пройшов на його територію, оточену височенним парканом з колючою проволкою.
Вдячні раби цілували дону руки, злісних воїнів племені агентів Кремля через решітку паркану видно не було, продажі шоколаду на окупованих територіях – зростали, а колгосп «Сєтка» щодня наповнювався новими рабами. Скільки ж причин для радості! Але серце дона Педро було неспокійним. Його недавній хрестовий похід на острів Богомольця з метою заволодіти скарбами, перш за все, чорним бриліантом Авакова – закінчився фіаско. І навіть томос не допоміг! Ба більше, на шляху до острова він не зміг потопити навіть флотилію корсара Трояна.
-До пизди УДО… – сумно сказав сам собі дон Педро, оглядаючи паркан гетто.
Покірні раби цілували руку. Але – не усі. Серед них була привілейована каста, якій можна було цю руку тиснути. Дон на рабів толком і не дивився, думав про своє. І – от раптом – одна рука, яка тисла руку донові, виявилась дуже холодною, якось аж не природньо. Дон Педро поморщився, забув про своє і подивився… А краще б і не дивився. Його рука вмить вкрилася потом від отого рукостискання, коли тис він чужу руку. Бліду, аж білу, злегка синювату, відрубану руку із застиглими на краю кисті кров’ю і м’ясом. Він подумав, що це марево, перевтомився, а може, випив зайве, закрив очі, відкрив знову – і, о людоньки, відрубана рука його не відпускала, тримала міцно.
-Що за бісівщина?! Гражданскіх отставіть! – розізлився дон Педро голосно, бабуся-раб, що стояла поряд, перелякалась і почала хреститись.
-Я від Кононенка. – зухвало відповіла рука.
***
Дон Педро прокинувся:
-Ох, і хуйня ж наснилась, блядь…
Привстав із диванчика у кабінеті. Потягнув руку до склянки з віскі, колою і розталим льодом. Про всяк випадок дивився уважно, чи не з‘явиться якась рука і чи не схопить його руку.
-Нєрви до чорта…
Набрав один із десятка телефонів:
-Саша, возьміть мені путьовку в Трускавець, на води, інкогніто… – подумав і додав, – но лучше Мальдіви. Обязатєльно чартером.
Сьорбнув улюбленого шмурдячка. Взяв другий телефон, набрав секретарку:
-Хто там у прийобній, ой, прийомній?..
-Перший варіант, Петре Олексійовичу, більше відповідає суті..
-Не пизди! Я ж спитав…
-Ой, багато… Іра Фріз, Наєв, Полторак, три губернатора, вісім суддів, п‘ять журналістів, Парубій був, но поїхав на якісь заходи «Пласту», Гончаренко в рєзінових пєрчатках, Медведчук давно жде, потрєбував отдєльну комнату, Ківалов он двоє суток вже тут живе і ночує…
-Бляааа… Це ж усіма нада рано чи позно, ану жди, перезвоню…
Пішов до холодильника, бо і кола спаскудилась, і віскі вивітрилось, і лід, як відомо розтанув.
Знов взяв телефон:
-А шо по Верховному Суду?
-Не слухаються, тварі.
-Грановського наберіть.
Затим знов набрав секретарку:
-А Березенко є?
-Нема.
-Як нема?
-Був він і був Ковальчук. Побилися. Валялися на ковру. Прибіг Гелетей, каже: хоч застреліться, блядь, но не в приймальні президента. Вийдіть хотяби в корідор.
-А Гройсман є?
-Сказав, шоб Ви його ждали у нього в приймальні.
Дон Педро кинув телефон і смачно-злісно виматюкався собі під ніс. Взяв планшет, зайшов з улюбленого боту Семен Воротило, написав поганий коментар на свіжий пост Авакова, поставив собі лайки на паблік. Написав коментар сам собі з бота: «Кандидатів багато, дон Педро – найкращий! Решта – мудаки!». Трішки настрій піднявся. Знов набрав приймальню:
-Хто там ще є?
-Ну, ті, шо я Вам казала, ще Муженко, дірєктор Вашої фабрики у Вінниці, Труханов, Кернес, Яценюк був, но сказав, шо так довго ждать не буде…
-Шо за шум?
-Іра Геращенчиха біля зеркала стрибає, як ванька-встанька, розучує пісеньку «Don Pedro simply the best!»…
-Умнічка… – з ніжністю сказав Гарант, потім подивився на планшет і добавив, – от сука!
-Не зрозуміла?
-Та от прочитав, шо вона із Зеленським тре, шоб від його партії на слідущі вибори йти…
-Так вона ж кожні вибори від іншой партії. Но пісні про Вас співає поки-що…
-Я тобі дам «поки-що», дура! Хто ще в приймальні?
-Ще Кравчук, сказав, шо Юля не розрахувалась, готовий за Вас агітувать. Ще Семенов з «Кривого» каналу, Розенблат, Стець і Рука.
-Яка рука?!!
-Відрубана. Гладковського.
-Ти жартуєш?
-Ні, Рука тут.
-Хто пустив?
-Пройшла по посвідченню заступника секретаря РНБО.
-Бляааа….
Дон Педро поклав трубку. «Одне радує, шо я не здурів, – подумав, – але як це можливо?». Знов набрав приймальню:
-Руку вивести.
-Прийнято.
Налив собі свіжого шмурдячка і почав займатися улюбленим заняттям – читати бухгалтерію «Рошен». Заспокоївся. Почув шум в приймальні, подзвонив:
-Шо там робиться?
-Рука покидати приймальню категорично не хоче. Сказала: поки Дон Педро не прийме – нікуди звідси не піду. Охорона бігає по приймальні, намагається її зловити. Але тяжко. Рука то до стелі підлетить, то під диваном сховається.
-Все-таки, до пизди УДО… Ладно, дай команду, щоб припинили за нею бігати, а її прийму пізніше. А зараз ляжу подрімаю. Ду нот дістарб.
***
І снилась дону Педро поля і сади на тисячі гектарів, де цукерки «Червоний мак» росли просто на деревах, а «Київський торт» можна було викопати, як картоплю. І все – його…
Прокинувся від шуму, взяв телефон:
-Шо там знову за нахуй?
-Рука успокоїлась, як сказали, шо Ви приймете. Потрєбувала кави, я зробила…
-А як же вона її пила?
-Через шкіру внутрівєнно.
-Твою ж мать!
-А дальше… – секретарка всхлипнула, – представляєте, Рука вкрала в холодільніку пляшку горілки, написалась і почала буянити. Дала ляща Гончаренку і по лобі Семенову, розбила сервіз «Віллерой і Бох», а потом… Мені стидно Вам казать…
-Кажи!
-Рука залізла мені під спідницю…
-Пиздець… А ти?
-А я спочатку розгубилась, а потом, ой, не буду…
-Шо, понравилось? – засміявся дон Педро.
-Нічо смішного, Петро Олексійович… Рука зняла з мене труси і наділа Гончаренку на голову… Далі рука схопила кітайску сумку із грошима на підкуп в Хмельницькій області і висипала у вікно на мітінг «Агентів Кремля»… Кошмар ото такий, страшно… УДОшники за неї знову бігають, але без толку. Я дістала ксерокопію Томоса, но даже це не помогло. Прибіг Гелетей, так Рука йому вилила чай на голову. О Боже….
-Шо сталось?
-Рука витягла у одного з охоронців пістолєт…
***
Дзвінок з особливого телефону. З іншого дон Педро в такій нетиповій ситуації і не взяв би. Але тут – інше діло. Дзвонили з американського посольства.
-Хеллоу, Маша. – сказав Гарант.
-Факкінг шіт! Хенд оф Гладковскі вос ін ембассі ет морнінг…
«Так тобі і треба!» – подумав дон Педро, а потім вислухав, як Рука побувала в амбасаді США і анулювала його, дона (!), візу.
-Донт воррі, Маша, ай л файнд е вей ту стабілізувати сітуацию.
Поклав трубку. Насправді ні який має бути вей, ні як його файнд – дон Педро не знав. Почув постріл. А потім дзвінок з приймальні:
-Рука прострелила Ваш портрет…
-Дай я подумаю…
Випив ще віскі з колою, задумався.
-Скажи Руці, що я готовий до переговорів, якщо вона складе зброю.
Знову постріл!
-Що там?
-Прострелила ногу Товстому.
-Кому?
-Губер Полтавський. Новоспечений. Той, шо від Веревського…
-Та хуй з ним. Ти її прямо зараз скажи, що я готовий…
-Добре… Ей, шановна Рука! Шановна Рука, Президент готовий до переговорів, якщо Ви залишите пістолет.
-А хулі? – почув дон Педро зловіщий голос Руки.
***
Гарант сумно чекав, перебираючи чьотки. Дзвінок.
-Рука согласна. Но прі условії.
-І яке условіє?
-Трєбує зарплату, як у Коболєва.
Далі буде.
