Так сталось, що якийсь період життя ми спілкувались товариськи, а потім – не спілкувались взагалі після конфлікту. Навіть не вітались…
А потім я зламав ногу, складний перелом, лікарі сказали лежати місяць. Пролежав я один день і зрозумів, що за місяць я зійду з розуму – і на наступний день на костилях почимчикував на роботу. Наймерзеннішими були сходи Верховної Ради. Вони височенні насправді. Коли ходиш по них нормальними ногами – то не відчувається. А от із травмою – жах. Власне увесь сталінський ампір такий – щоб людина відчувала себе нікчемною букашкою. Тварью дрожащею, якщо по Достоєвському.
І оце іду я тими сходами. Під градом ллється. Тяжко. Голова паморочиться. Милиці з-під так і хочуть вискочити.
Чую позаду голос, хтось підійшов: “Андрій, ти не правильно ступаєш… Так ще довше лікуватимешся… Ступай не так, а отак. Я теж ногу ламав… – сказав мені Ігор Єрємєєв, а його останні слова я запам’ятав на все життя: “Ти – сильний, швидко оклемаєшся…”
Коли в кінці 2015 року я прочитав трагічну звістку про те, що він впав з коня і знаходиться в комі, написав Ігорю повідомлення з тими самими словами: Ти – сильний, швидко оклемаєшся…”. На жаль, він їх уже на прочитав…
Спи спокійно, Ігор…
