Ефект бумеранга

Москва має всі шанси відчути себе в українській шкурі. Тій самій, у якій Київ змушений жити останні чотири з половиною роки. З невеликою різницею.

Вчитайтеся в список із чотирьох пунктів.

Перше. Потрібно використовувати всі слабкі місця агресора та посилювати його проблеми, поки влада не зміниться.

Друге. Потрібно координувати дії з усіма, хто незадоволений діями агресора, тому що таких країн багато.

Третє. Потрібно відмовитися від ідеї «нормалізації відносин», тому що «норма», з точки зору противника, передбачає беззастережну капітуляцію.

Четверте. Потрібно вирішувати завдання виживання, шукати шляхи обходу створюваних нам перепон. Бо війна ‒ не час для рефлексії про минуле.

Ні, це не українська стратегія протидії Москві. Це короткий виклад російської позиції щодо американських санкцій. Авторства голови російської Ради із зовнішньої та оборонної політики Федора Лук’янова.

Ефект бумеранга в усій його красі.

Москва має всі шанси відчути себе в українській шкурі. Тій самій, у якій Київ змушений жити останні чотири з половиною роки. З невеликою різницею.

США не вводили війська на територію Росії. Вся «американська агресія» ‒ це лише санкції за російське втручання в справи інших країн. Як сусідніх, так і тих, що знаходяться на іншому кінці земної кулі.

Немає нічого дивного в тому, що Росія намагається прикинутися жертвою. Це закономірно для будь-якого агресора. Від пересічного погромника до цілої держави.

А ось що дійсно має значення ‒ так це те, що російський рецепт виживання повністю повторює український. І, з великою часткою ймовірності, саме в такому вигляді втілюватиметься в життя. У те, що нинішні жителі Кремля вирішать піти на поступки ‒ віриться заледве.

У цьому й полягає особливість авторитарних моделей. Можна сидіти на березі річки й чекати, поки течія пронесе повз сучасників. У надії на те, що їх змиє в небуття демократична практика переобрання.

Для Володимира Путіна Трамп уже четвертий. Першим був Клінтон, потім ‒ два терміни Буша, та стільки ж ‒ в Обами. Завжди можна сподіватися на те, що якщо з кимось не склалися відносини, то можна дочекатися наступника.

Єдине, що може цьому перешкодити ‒ інститути. Ті самі, що зберігають спадкоємність політики в основних питаннях. Коли навіть зміна першої особи не викликає ревізії принципових установок.

У США такі інститути є. Конгрес і Сенат змушують Білий дім ставати «яструбом» у тих питаннях, де він цілком готовий був залишитися «голубом». У спробі позбутися звинувачень у «проросійськості» Дональду Трампу доводиться коригувати свої плани.

А чи є такі інститути в Києва ‒ питання, що залишається відкритим.


Загрузка...