Пам’яті Анатолія Лупиноса

0
138

Згадаймо дядю Толю, якого теж ловив світ…

Народився 21 липня 1937 році в селі Новоолександрівка Донецької області, де проживали батьки після втечі з сибірського табору. Пізніше сім’я перебралася на батьківщину в Монастирище Черкаської області.

Після школи поступив на механіко-математичний факультет Київського Університету. Але на третьому курсі був заарештований за організацію студентських виступів і засуджений на шість років ув’язнення.

В 1957 році за активну участь у страйку в 7-му таборі Дубравлагу був повторно засуджений на 10 років (організація контрреволюційного саботажу).

Перебуваючи у Володимирській закритій в’язниці, отримав параліч ніг. Звільнився по закінченні терміну в 1967 р. Після двох років лікування зміг рухатись з допомогою милиць. Поступив на економічний факультет сільгоспакадемії.

22 травня 1971 року біля пам’ятника Т. Шевченку зачитав свій вірш “Тарасе-Батьку”, за що був засуджений до 12 років ув’язнення. Перебуваючи у в’язницях та психіатричних спеціальних в’язницях, збирав матеріали для відомого правозахисника А. Сахарова. Президент США Р. Рейган особисто просив керівництво СРСР дозволити Анатолію Лупиносу емігрувати за кордон.

Вийшов на свободу в 1983 році. Загалом провів у в’язницях 23 роки.

З початком “перестройки” включився в створення та діяльність неформальних організацій. Був ініціатором створення асоціації “Зелений світ”, українського Меморіалу, членом ініціативної групи по створенню Народного фронту (пізніше Руху) України, членом оргкомітету з підготовки першого з’їзду НРУ, засновником і членом Проводу УНА-УНСО.

Помер 5 лютого 2000 року , похований на Байковому цвинтарі у м. Києві.

Джерело

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here