Вони виходять з пріоритету економічного начала над усіма іншими проявами життя і, відповідно, відносини до індивіда та суспільства будують на голому механіцизмі.
Це закономірно: адже і лібералізм, і марксизм – продукти протестантської культури, у них спільне коріння.
Ототожнювати марксизм та анти-капіталізм – це стереотип. Приватна власність була до капіталізму і можлива без капіталізму.
Капітал це особлива якість грошей.
А важливим відправним пунктом у розвитку фінансового капіталу і капіталізму стала легалізація лихварства в ході Реформації Мартіном Лютером…
Єдиною відмінністю між лібералами та марксистами є те, що у перших в центрі уваги стоїть «автономний індивід», то у других центральною фігурою є клас.
В марксистському баченні суспільство складається не з атомів (як у лібералів), а само їх породжує, виховує та формує їхню свідомість, узаконюючи норми господарювання та економічної діяльності.
Класова боротьба марксизму така ж сама форма «природного відбору» як і «тотальна конкуренція» лібералізму.
Карл Маркс, критикуючи капіталізм та популяризуючи комунізм – як більш досконалу суспільно-економічну формацію, виходив з тієї ж самої картини світу і тих же самих постулатів, що і ліберали.
Недарма за відправну точку свого вчення Маркс взяв англійських політичних економістів Адама Сміта та Девида Рікардо.
Описавши в загальних рисах параметри комунізму Карл Маркс дав волю уяві своїм нащадкам.
Емансипація XIX століття переродилася в Трансгуманізм XXI століття.
Неомарксизм став частиною ліберального мейнстріму – тотальне розкріпачення особистості, звільнення від християнської моралі, сімейних цінностей, національної культури – все що ми спостерігаємо сьогодні.
Протиставити цьому можна тільки любов до традиції.
Альтернатива тільки одна – справедливе суспільство та держава соціальних гарантій, побудована на консервативній логіці.
