Друзі, якщо вам так хочеться трошки “зради”, в мене є для вас.
Чому я не голосував у вівторок закон про місцеві вибори? Не кажу навіть, що це робилося без остаточної редакції на руках.
Отже, перше. Аплодуючи запровадженню гендерних квот, ми втратили з фокусу уваги головне – цей закон не є ніякими “відкритими списками”. Виборець не матиме права обрати з кількох кандидатів від партії одного, якого він делегує в раду. Відповідно, в межах округу не буде контролю депутатів від однієї партії один за одним.
Друге. Все ще гірше ніж ми думаємо – закон закріплює імперативний мандат. Тобто керівництво партій може відкликати депутатів рад усіх рівнів за надуманими підставами. Поводишся не так, як хоче Порошенко, Тимошенко чи Садовий – все, до побачення. Для цього достатньо зібрати мінімальну кількість підписів у окрузі.
Третє – закон про вибори консервує нинішню політичну еліту. Бо молодій партії, щоб обратися на виборах, треба виставити сильних кандидатів у всіх округах та скрізь набирати пристойний результат. Тоді як зазвичай молоді партії мають лише декілька сильних кандидатів. Які втратили можливість обратися за мажоритаркою – і не потраплять до місцевих рад.
Четверте. Закон про вибори порушує Конституцію в частині рівності всіх кандидатів – оскільки перший номер в партії, яка подолає бар’єр, зможе обратися до ради незалежно від результату. Інші мають вкалувати, але будуть суперкандидати, які зайдуть на привілейованих засадах.
Ось за таке проголосувала Рада, в тому числі фракції, які зараз намагаються постати головними поборниками української демократії та незалежності.
