Питають, чому я перестав писати про новопризначених послів?
Загалом, звичайно, я писати не перестав, а дуже навіть навпаки почав писати більше. Намагаюсь виправити диспропорцію між кількістю сказаного і написаного.
Ось числа 9-10 грудня в Українському тижні вийде моя чергова стаття про завдання української дипломатії на 2016 рік. Там трохи і про кадри буде.
Але треба визнати, що писати про МЗС, включно з призначеннями послів, стає нецікаво. Більш відірваної від життя структури, ніж наше МЗС, в державі немає.
Сьогодні скажу про кадрові зміни лише широким мазком – потрібно віддати належне Костянтину Грищенку, складається враження, що міністром закордонних справ все ще працює він. Як особистість масштабна, він привів, пригрів і виплекав в МЗС як цікавих та талановитих дипломатів, так і нецікавих хамовитих неуків (теж ніби дипломатів). Остання категорія зараз на плаву. Хоча ця категорія завжди на плаву.
А в іншому перспектив, коли МЗС України почне цікавитися, займатися і впливати на зовнішню політику, наразі я не бачу.
Просто до кадрів Грищенка не вистачає Грищенка.
Або Удовенка. Або Тарасюка. Або Зленка.
Міністра, одним словом, не вистачає.
А ось Адміністрації президента трохи забагато.
Так і живуть.
