Так було, в 1930-х. Так може статися й зараз.
25 січня в The Guardian опублікувала лист 30 провідних європейських інтелектуалів під назвою Боріться за Європу — або шкідники зруйнують її. У тексті йдеться про травневі вибори до Європейського парламенту. Якщо до цього часу нічого не зміниться, голосування загрожує стати найбільшою катастрофою. На виборах можуть перемогти праві та ліві популісти, які мріють розвалити Європу. Через 75 років після перемоги над фашизмом і 30 років після падіння Берлінської стіни Європа зіткнулася із загрозою для ліберальної демократії та її цінностей.
Європейці ризикують повернутися у 1930-ті. Відомо, чим все закінчилося тоді. Інтелектуали закликають боротися. Звернення підписали Мілан Кундера, Салман Рушді, Орган Памук, Людмила Улицька, Світлана Алексієвич та інші. Дивує відсутність українських підписів. Той факт, що серед підписантів фігурують затяті адвокати України Адам Міхнік і Бернар-Анрі Леві, змушують думати, що це не випадковість. Просто Україну більше не розглядають як країну, розвиток подій в якій може впливати на майбутнє Європи.
Пригадується інший лист, який вийшов рівно п’ять років тому на сторінках тієї ж The Guardian. Називалося воно Підтримайте українців, і вони допоможуть нам збудувати кращу Європу. Майдан, наголошувалося у зверненні, втілює Європу в її найкращому вигляді, це те, що багато мислителів вважають основними європейськими цінностями.
Зараз якось навіть незручно говорити про ті часи. Перемога Євромайдану так і не конвертувалися в радикальні зміни. Показово, що жоден кандидат у президенти не згадує про цінності. Всі віщають про мову, армію, церкву, Росію, але не про цінності.
Однак ціннісні зміни в Україні тривають. Це підтверджують соцопитування, проведені у 2015 і 2018 роках. Як правило, під час війни і кризи суспільство повертається до цінностей виживання. І такий відкат дозволяє прийти до влади популістам. Але дослідження здивували: в Україні відкату не відбулося. Навпаки, зростає кількість тих, хто сповідує цінності самовираження. Особливо на півдні України, в Одесі. Саме тут — так звана база Зеленського. Можливо, збіг. А може, має місце той самий протестний ефект, як це сталося з успіхом Свободи в 2012-му. Тоді багато хто голосував не тому, що їм подобався Тягнибок, а тому, що їх нудило від політичного істеблішменту.
Американський соціолог Рональд Інґлегарт називав таке зрушення у цінностях тихою революцією. Вона була тією непомітною течією, яка призвела до гучного революції 1968 року. Тоді масові й переважно молодіжні протести охопили Бразилію, Мексику, США, Іспанію, Велику Британію, Францію і три комуністичні країни — Югославію, Польщу і Чехословаччину.
Революція 1968-го програла. І цим нагадувала весну народів 1848 року. Обидві виявилися поворотним моментом, коли історію так і не вдалося повернути. Через 70 років усе, що вимагали у 1848-му – право на вибори і національну державу, стало банальністю. Подібним чином покоління бунтарів 1968 року дало нам політиків, які прийшли до влади в 1980-1990-і. Зараз вони відходять. Але саме вони створили нову Європу, яка зараз, на жаль, перебуває в стані глибокої кризи.
Однак революція триває. Після Арабської весни і Євромайдану її хвилею в минулому році накрило Вірменію, а тепер і Венесуелу. Де вдарить нова, складно сказати. Навіть у старої Європи немає імунітету. Об’єкти революційної ненависті різні – Мадуро в Венесуелі, Макрон у Франції – але формула одна: це бунт середнього класу, проти політичного істеблішменту. Бунт, що виражає невдоволення не тільки кількістю (нічого їсти), скільки якістю життя.
Оскільки мітингує не пролетаріат, а середній клас, його протест гарний і винахідливий. Він так і проситься на екрани телевізорів і кінотеатрів. Що, однак, вражає в цих бунтах: повний ідеологічний вакуум. У 1968 році владі складно було домовлятися зі студентами в Парижі з тієї простої причини, що вони самі не знали, чого хотіли, крім відставки де Голля. Те ж було з оксамитовими революціями 1989 року. Як вигукував французький історик Франсуа Фюре відразу після 1989-го: «Скільки шуму – і жодної нової ідеї!»
За відсутності нових ідей вакуум заповнюється старими. У студентських бунтах 1968 року цю роль виконував марксизм, але в екзотичній формі — гаслах Мао Цзедуна і Хо Ши Міна. В революціях нової хвилі це були націоналізм і популізм. Саме проти них як головної загрози скерована нинішня заява європейських інтелектуалів. Усюди, пишуть вони, ми чуємо заклики: “Досить будувати Європу! Повернемося до національної душі! Знайдемо втрачену ідентичність! “Ці вимоги утопічні, вважають інтелектуали, душа й ідентичність — абстракції в уяві демагогів.
Але така критика поверхнева і наївна. Всі революції породжені утопіями й абстракціями. Й іронія стосовно душі та ідентичності недоречна, оскільки це основа європейської цивілізації. Вважаючи ідентичність абстракцією, підписанти добровільно віддаються до рук популістів і прирікають себе на поразку.
Так уже влаштовано нашу свідомість: ми занадто швидко забуваємо. Ми не зможемо отямитися, поки знову не доведемо кризу до катастрофи. Так було, в 1930-х. Так може статися й зараз. Якщо, звичайно, не освоїти мову душі й ідентичності.
Ліберальній демократії не вижити без ліберального націоналізму. У цій формулі обидва слова однаково важливі. Так, націоналізм – але ліберальний. Не беззубий, а такий, що захищає права всіх громадян, які проживають на території національної держави.
Україна вже не на передовому фронті боротьби за майбутнє Європи. Вона веде свою боротьбу не в авангарді, а в ар’єргарді. Але ті з нас, хто вважає, що пам’ять про Євромайдан до чогось все ж зобов’язує, повинні нагадувати собі, співвітчизникам і навіть європейським лібералам-підписантам: душа існує, цінності мають значення, ідентичності не є порожніми абстракціями.
Тим більше, що тиха революція не закінчилася. Це зараз вона виглядає як химера, яка зазнала поразки. Але через кілька десятиліть вона може стати банальною реальністю – як це вже було після 1848 і 1968 років. Навіть якщо українські вибори в 2019-му не принесуть змін на поверхні політичного життя, ця тиха революція триватиме під його покровом. І про це потрібно пам’ятати тим, хто не мириться з сьогоднішнім станом України і готовий до майбутніх перемог.
