Лише зараз помітив указ президента про присвоєння дипломатичних рангів.
Це звичайно практика – присвоювати дипломатичні ранги до Дня Незалежності і до Дня дипломата.
Вітаю своїх товаришів – Володимира Лакомова, посла в Пакистані, Вадима Костюка, генконсула в Мюнхені (до речі, на мою нескромну думку – найактивнішного, а можливо і найкращого генконсула і керівника закордонних дипустанов. Свого часу, працюючи в Стамбулі я дуже вдало використав пару його змістовних і хороших практичних порад). Ранг отримав і Ярослав Мельник, керівник протоколу президента, який колись працював і під моїм керівництвом в протоколі кабмінівському. Добре знаю і Олексія Горащенкова, помічника президента.
Як то кажуть, успіхів і подальшого кар”єрного та професійного росту, колеги.
Але в цій діжці з медом є і дьоготь.
Всього президентом присвоєно ранги шістьом особам. Три з них – співробітники адміністрації президента. Я не буду претендувати на точність, але загалом в АПУ на ниві міжнародних відносин працюють близько 50 осіб. Система дипломатичної служби – це понад 2 тисячі співробітників. Нехай, якщо взяти самих лише дипломатів, – тисяча.
Відчуваєте диспропорцію? Троє з 50-ти і троє з 1000?
Це свідчення прогресування хронічного недуга – АПУ є годівничкою в плані стрімких кар”єрних злетів. У нас так виходить, “що охороняєш, те і маєш”. Працюєш ближче до президента – більше шансів отримати нагороду, відзнаку, ранг і тд.
І це при тому, що формально усі подання на ранги, які присвоюються президентом має вносити Міністерство закордонних справ. Керівництво МЗС, яка бачимо, традиційно, жертвує інтересами своїх працівників в ім”я “добрих відносин” з керівництвом.
Це недостойно і шкідливо з точки зору роботи з персоналом та організації ефективної дипломатичної служби. Бо навіщо працювати добре, якщо помітять і оцінять лише тих, хто першим “прикладеться” до руки, що підписує указ про нагородження?
Так і живе наша держслужба, як за царів та імператорів.