На Різдво бацька Лукашенка зробив найбільш антикäцапську промову за всі роки свого правління. І це дуже добре. Якщо братня Білорусь відірветься від кайданів Москви – це не лише послабить ворога, ми матимемо серйозного союзника.
І тут є ще декілька стратегічних моментів:
1.Дарування патріархом Варфоломієм Томосу для України – не лише прецендент і приклад для білорусів. З точки зору канонічного права скасування Константинополем передачі Київської митрополії у підпорядкування Московії виводить і фактично усю територію Білорусі з канонічних меж РПЦ (ФСБ). У Православну церкву України, до речі. Але амбіції не на часі. Це окрема нація, яка має право на свою церкву – і тут ми, як старші брати, повинні допомогти. Тим і самі станемо сильнішими.
2.Ми от звикли сміятися з бацьки («ми» – я маю на увазі громадську думку, я сам так не думаю). Але громадянин Білорусі в соціально-економічному плані живе краще за українця. По незрівняно менших стартових можливостях. Тут якраз вже вони – приклад для нас. Успішна політики в аграрній сфері під час продовольчої кризи на планеті (понад мільярд (!) людей не доїдає), яка робить сільське господарство домінантою світової економіки. Взяти їхній досвід – і зробити так і в Україні, щоб чорнозем – найбільше багатство – працював на людей і на державу, а не на жадібно-мерзенну зграйку латифундистів.
3.Кожен політик – заручник своєї риторики. На початку 90-х Лукашенка прийшов до влади як яскравий парламентський опозиціонер з риторикою на кшталт Олега Ляшка. З таким самим портретом базового виборця. За виключенням одного штриху. Виборець Лукашенки ностальгував за радянськими часами, і він мусів цього виборця не засмутити. Водночас – десятки років «розводив» кáцапів, витягуючи з них ресурси, без кінця щось обіцяючи, але так і не здавши їм державність. Приклад здорового цинізму в інтересах своєї Батьківщини, до речі. Але часи змінились. Рейтинг бацьки дозволяє йому будь-яку риторику: конкуренти захмарно далеко. І зараз він цілком може стати ворогом нашого ворога і нашим другом, але…
4.В Білорусі справи геть кепські у міжнародній політиці. Дурні арешти опозиціонерів (все одне, вони йому ніяк не конкуренти, схоже, бацька просто веселився, та і його виборцям це подобається). Публічне засвідчення «любові» до Росії і т.д. Сьогодні в України є шанс стати адвокатом Білорусі в очах американців і еуропейців. Для цього є купа майданчиків – Парламентська Асамблея Ради Европи, в першу чергу, де Білорусь є країною-спостерігачем. І це наш шанс реалізувати вказане вище. То вже і Балто-Чорноморський союз з центром в Києві не виглядатиме утопією.
Треба боротися за Білорусь. З нами Господь, Він поможе.
