Це мої улюблені мощі в Києві – Святої Великомучениці Варвари, перенесені в наш Володимирський собор з Константинополя. Сьогодні ми згадуємо Св. Варвару, і ракію з її мощами отак надзвичайно прикрашають до свята.
І пам’ятайте: Мартіан і Діоскор, які закатували Св.Варвару, затим під час грози були спалені блискавкою так, що не лишилось навіть кісток. справедливість, все одно, завжди перемагає. 15 грудня ми в цьому вчергове переконалися.
Святій Варварі з відрізали груди, штовхали, били, водили оголеною по місту, а потім порізали живцем на шматки… але, які муки вона б не стерпіла – язичникам не скорилась. і від Христа не відступилась. і, зрештою, перемогла. Україна – це теж Свята Варвара.
***
Варвара…
Яке красиве ім’я. так звали мою прабабусю – Варвара Михайлівна Безкоровайна (з дому Полянських). вона пережила голодомор і війну. мала семеро дітей, одна з яких померла дитиною.
Мама Oksana Lozova згадує:
“І, хоча я була маленька, досі пам’ятаю тепло її долоні, яка міцно тримала мене, йдучи Театральною площею (пізніше дізналась, що це моя мама привезла її на лікування). І пам’ятаю, як гірко плакала і не по-дитячому образилася на всіх, що не взяли мене на поховання. А насправді – це був надзвичайно сніжний та холодний січень 1968 року, і можливості взяти маленьку дитину, щоб везти з хутора Радиславка (де я була у інших баби з дідом) на перекладних – перший етап це були коні – до Ковеля не було змоги…”.
Пом’яни Господи у Царствії Твоїм рабу Божу Варвару. у неї було дуже важке життя. Хай хоч біля Тебе їй буде добре…