Дивлюсь на карту Сирії і виразно бачу, якої долі ми уникнули.
От що сталося, якби Янукович не утік, а послухався своїх «яструбів»?
Все могло б бути отак:
20-24 лютого – зачистка Києва, виставлено блокпости по периметру столиці, тисячі арештованих, тюрми та ізолятори переповнені, тітушки вбивають і прикопують по лісам тих, для кого не знайшлося місця.
У відповідь по всій Україні, крім Донецька, Луганська і Криму, ідуть стихійні захоплення ОДА. У західних областях – ще й відділів міліції і районних адміністрацій.
Росіяни діють холоднокровно – спершу дають можливість повстанцям добитися успіхів навіть у відносно російськомовних регіонах. Більшість ОДА під контролем майданівців. Місцева міліція зберігає нейтралітет, сутички відбуваються лише з зомбованими спецпідрозділами типу беркуту чи гепарду, мережа повстанських блок-постів розширяється.
За допомогою своєї агентури Москва організовує декілька військових злочинів проти гіпотетичних прибічників Януковича/проросійських громадян – щось схоже на 2 травня в Одесі, але масштабніше.
Врешті Кремль чує прохання Януковича про допомогу, але виставляє свою ціну. Янукович випускає з тюрми Ігоря Маркова і робить його прем’єр-міністром, фактично передаючи йому владу. Переодягнуті у форму Беркута російські спецпризначенці штурмують ОДА у центральній Україні, застосовуючи важке озброєння та отруйні гази. Їх зусилля успішні, але провокують ще більший спротив, у цій війні врешті з’являється фронт, котрий врешті стабілізується приблизно по кордонам Рівненської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.
Росіяни таємно посилають своїх пілотів та артилеристів, ті не стільки цілять у повстанців, скільки намагаються максимально зруйнувати інфраструктуру західного регіону. Російські ДРГ нищать усі мости, артилерія руйнує лінії електропередач та водогони.
ЄС та США закликають до миру. Європа отримує п’ять мільйонів біженців.
Врешті, Яценюк, Кличко та Тягнибок підписують з Януковичем Мінські домовленості, котрі забезпечують фактичну автономію західних областей, чиє відновлення фінансує Захід.
Правий сектор не визнає Мінськ, Ярош переживає три замахи на своє життя, продовжує деякий час воювати у одній із областей. У двох інших фактично наступає перемир’я, налагоджується торгівля і пасажирське сполучення.
Конфлікт заморожується.
