Найгіршого не сталося.
Звісно, рано ще говорити про щось остаточно. Але найбільш апокаліптичні сценарії не справдилися і виглядає, що вже не справдяться.
В першу чергу – завдяки готовності наших ЗСУ (їхній героїзм, а також чудова робота Генштабу і Міноборони, як і всіх нас, хто допомагає Армії) і підтримці наших міжнародних партнерів (геніальна стратегічна гра на випередження, військова підтримка, і звісно чудова робота наших МЗС і дипломатів).
Як би там не було надалі – ми маємо всі шанси вистояти як держава і пройти цю кризу. А значить, маємо час підготуватися до наступної. Бо ця історія повторюватиметься постійно до тих пір, поки як мінімум ми явно не переважатимемо ворога по міцності за всіма параметрами, як максимум – поки РФ не розвалиться сама.
Відповідно, щоб вижити і виграти, зараз критично важливо в жодному разі не збавляти темп, а залишатися на крок попереду ворога і використати цей час, щоб максимально наростити міць.
На індивідуальному рівні це означає:
1) зайнятися здоров’ям, спортом;
2) натренуватися цивільній безпеці, виживанню в складних умовах, медичній допомозі;
3) навчитися поводитися зі зброєю і стріляти, придбати зброю, дозволену для цивільних;
4) хто має в собі здоров’я і сили – записатися до військкомату, ТРО або добровольців і невпинно тренуватися військовій справі.
На рівні держави це означає:
1) максимально нарощувати військову міць (радикально збільшити бюджет ЗСУ, забезпечити Армію засобами протиповітряної і протиракетної оборони, налагодити виробництво боєприпасів, продовжувати і розширювати військову співпрацю з країнами НАТО і іншими партнерами);
2) максимально сприяти підготовці і залученню до оборони населення (організувати масові курси ЦО, медичні тощо, максимально розвивати ТРО, прийняти адекватний закон про обіг зброї);
3) в найшвидші терміни позбутися колаборантів – у владі і скрізь (терміново звільнити пов’язаних з РФ і владою Януковича посадових осіб, ліквідуіати ворожий ОАСК, позакривати інформаційні канали ворога, прийняти закон про колаборантів);
4) реформувати і зміцнити державні інституції, пов’язані зі сферою безпеки (органи безпеки і правопорядку – СБУ, поліція, прокуратура, ДБР, БЕБ; антикорупційні органи – НАБУ-САП-ВАКС; суди, в тому числі КСУ).
На індивідуальному рівні все зводиться до особистого вибору кожного. Як каже Харарі, від суми цих виборів в принципі залежить хід історії. І тут усе обнадійливо – достатньо подивитися на те, скільки українців записуються до ТРО і отримують дозволи на зброю. Зараз головне – не збавляти цей темп, особливо коли безпосередня небезпека спаде.
Набагато гірша ситуація з рівнем державним.
Якщо роботу по ЗСУ видно, то з залучення населення поки незрозуміло нічого (окрім дуже помірного поки розвитку ТРО, який тримається в основному на ентузіазмі його учасників).
А ситуація з колаборантами (окрім закриття каналів хіба) і державними інституціями – близька до катастрофи.
Реформа СБУ – порожня.
В реформі органів правопорядку кінь не валявся.
В антикорупціних реформах – узагалі відкат: конкурс по САП методично саботують, те саме зараз із конкурсом до НАБУ. І те, і інше причому валять за допомогою напросуд антиукраїнського ОАСК, який прямо зараз розглядає позов про повернення Януковича.
Я вже не кажу про Конституційний Суд, про суддів якого Данілов прямо заявив, що ними керують з РФ, але реформа якого шістнадцятий місяць не відбувається.
Нагадую, найбільший відкат саме в тих реформах, які обіцяв особисто і письмово Зеленський Байдену.
На додаток спікери від влади включно з Зеленським фактично розгорнули антизахідну риторику. І винуватять тих партнерів, які нас фактично врятували, в “нагнітанні”, “істерії”, “шкоді економіки” і чи не співпраці особисто з Путіним проти України.
А ще, виявляється, є плани провести вибори на окупованих територіях і змінити Конституцію з особливим статусом Донбасу. Але дізнаємося ми про це не від Президента чи Прем’єра, а з прески Путіна і Шольца.
Явно всередині влади є в когось план вирвати поразку України з цупких лап перемоги. І цей план зараз намагаються активно просувати.
І разом з тим пропонують нам святкувати чергове свято – День Єднання. Від цього, якщо чесно, на кілометр тхне лицемірством і пап’є-маше.
Так, єднання важливе і потрібне.
Але знову так необхідні і для єднання, і для виживання відверту розмову і тяжку працю нам підміняють дешевим шоу.
Єднатися з усіма, хто боронить і захищає Україну, варто щодня. І для цього не потрібен якийсь окремий день чи окремий указ.
Єднатися є з різного штибу Татаровими, Демченками, Вовками і іншими агентами ворога – самовбивчо. І поки вони у владі і великою мірою визначають куди ми підемо, в тому числі в питаннях територіальної цілісності і національної безпеки – святкування точно є передчасним.
Якщо влада дійсно бажає єднатися зі своїм народом – вона має робити все, щоб зберегти і захистити країну – в першу чергу позбутися агентів ворога і колаборантів і максимально зосередитися на розбудові безпеки, насамперед – реформі і побудові інституцій.
І чітко заявити, що ніяких Шайтанмаєрів, виборів на окупованих територіях і “особових статусів” у Конституції не буде. І діяти відповідно.
Бо між собою ми об’єднані вже, і Перемогу ми здобудемо – що так, що так.
Питання тільки якою ціною і яка роль у цьому буде особисто Зеленського і його політичного істеблішменту.
#UAРазом
