Коли влаштовують бійки з поліцією – це, безумовно, дає могутній інформаційний імпульс та створює враження масштабності подій.
Але по факту це віддаляє більшу частину суспільства від учасників зіткнень – просто через те, що до такого специфічного формату не усі готові, а більшість – прямо нездатні в силу об’єктивних причин.
Ну і звісно, силові зіткнення – особливо, коли більшості абсолютно НЕочевидно, що їх неможливо уникнути – елементарно відлякують певну частину людей, так само перешкоджають солідаризуватися з ними симпатикам з-за кордону, особливо офіційним.
Тому в ситуації, коли влада не виявляє відкритої агресії щодо громадян, в 99% випадків громадянам не слід стартувати першими.
Натомість нині є величезний потенціал для тих, хто готовий битися – просто стати на чолі радикального (не плутати з насильницьким) спротиву.
Ліричний відступ.
Безумовно, коли ми, українці, змовчимо у відповідь на розграбовування армії під час війни – ми втратимо гідність і самоповагу як нація. І втратимо перспективу як країна – мусимо розуміти, що, керований свиначруками, тил української армії все більше буде розвалюватися, і армія все далі втрачатиме бойовий потенціал, такий потрібний у разі подальшого наступу Росії.
Зі свинарчуками ми програємо гонку озброєнь з РФ, а отже, здамо Україну Путіну чи його наступнику.
По ліриці все, а тепер прагматичні подальші питання.
Чи стане нинішня кампанія по притягненню мародерів до відповідальності справою лише однієї організації? Чи вдасться об’єднатися національно-патріотичним силам під це нагальне завдання?
Чи, врешті, зможуть націонал-патріоти пробудити решту суспільства й інтегрувати його у боротьбу, пояснивши нагальність справи доступною мовою?