Сьогоднішня Росія все більше нагадує сталінський СРСР

0
114

Запасайтеся попкорном, шановні європейські ліберали.

Проблема будь-якого іноземця полягає у тому, що за рідкісним винятком він не дуже добре розуміє відтінки іншої мови – навіть якщо колись її вивчав. Треба або дуже довго прожити у тому мовному середовищі, або самокритично визнати, що не всі нюанси вловлюєш правильно.

Ось тут і потрібні ті, хто такі тонкощі розуміє. І часом може перекласти спеціально загорнуті у «мудреные философствования» одкровення на зрозумілу навіть іноземцю мову. А оскільки серед політичного бомонду Заходу справжніх знавців російської відверто мало, беру на себе невдячну (але, сподіваюся, потрібну, бо знання – це ж сила) функцію неофіційного «толкователя снов».

З минулого послання, яке стосувалося здебільшого глобальних справ – читай розшифровку, ми дізналися, що Росія – це «країна-цивілізація», «альфа-самець, що йде у відрив», прочитали про її майбутню самотність у цьому сумному світі та інші надрозумні речі.

Тепер акцент на справах внутрішніх, російських. Легким кавалерійським наскоком – вже не звикати! –  Кремль спростовує демократію як таку, заперечуючи саме існування цієї форми суспільного розвитку. Висновок цілком логічний: якщо її немає взагалі (бо ж усе це підступна маніпуляція та брехня лібералів і торгашів), то як же вона може бути в Росії. У нас її не було, нема і не буде.

И во веки веков! Аминь!

Ну, хоч чесно.

Отже, перше російське послання Заходу: ні на які зміни у внутрішній політиці, ви, нікчемні ліберали, можете не розраховувати. Ми тут, у Росії, будемо жити по-своєму, лише імітуючи ваші євровитребеньки на кшталт виборів, партій, громадянського суспільства та інших пародій на справжню країну. Все це ми маємо, та лише для проформи, щоб ви не чіплялися. Теперішня Росія – це не просто найліпша форма існування, а й запорука «вивищення (тут і далі виділено мною) російської нації». Щоб хтось там і не сумнівався!

Далі – більше. Російська держава, що «народилася» при Путіні – взірець і кінцева форма взагалі будь-якого державотворення. Майже як комунізм – після нього лише рай. Оскільки це вдалось тільки в Росії, геть усі навколо страшенно заздрять щасливим росіянам і хочуть у себе таке ж. І загадкова, та разом з тим щедра російська душа, готова «експортувати» цей продукт по всьому світу аж до самих його околиць.

Друге послання для Заходу: чекайте нових «посилочок» у вигляді «новачків», кібервтручань у вибори чи збитих цивільних літаків. При цьому, однак, не забувайте про потенційну можливість локальної «войнушки» для оголошеного «вивищення Росії». А водночас демонстрацію суцільної деградації західної системи державного мислення і управління. Бо «хто ж помиратиме за Нарву?».

Чому це можливо? Уважний читач відразу знайде чітку і неспростовну відповідь: тому, що після розвалу СРСР «невозможный, противоестественный и контристорический распад России был, пусть и запоздало, но твердо остановлен». Тепер вона повернулась до «єдино можливого стану великої, такої, що збільшується, і такої, що збирає землі спільноти народів».

Нічого не нагадує? Скажіть, а як така країна може не воювати? Про це ж нас вже попереджали минулого разу. Невже забули про Керч?

А щоб сумнівів не залишалося,  вам ненав’язливо нагадують, що «нескромная роль, отведенная нашей стране в мировой истории, не позволяет уйти со сцены или отмолчаться в массовке и не сулит покоя …».

Тому запасайтеся попкорном, дорогі європейські ліберали (у Москві вас чомусь тепер майже офіційно називають «ліберастами»). Спокій вам тільки сниться!

Але і це ще не все. На Заході вже навіть школяр знає, що населення країн ЄС та НАТО давно стало об’єктом московських маніпуляцій. Тим, хто у цьому сумнівався, раджу прочитати наступну фразу двічі: «Россия вмешивается в их мозг, и они не знают, что делать с собственным измененным сознанием». Це стало можливим тому, що Росія почала виробляти свої «смисли» та «перейшла у контрнаступ».

Тому третє послання Заходу: ми будемо і надалі вести проти вас інформаційну війну, низькопробну пропаганду, розповсюджувати фейки і відверту брехню, використовуючи ліберальні закони вашого ж Заходу. І що є найбільш цинічним – говорять про це нахабно відверто.

А тепер про родзинку. Насправді, найбільша цінність Росії – це її «глубинный народ», який і визначає розвиток російської державності. Наступний пасаж – я в цьому твердо переконаний – увійде у перелік найвидатніших зразків – і не лише сучасної чи російської – політико-філософської думки:

«Глубинный народ всегда себе на уме, недосягаемый для социологических опросов, агитации, угроз и других способов прямого изучения и воздействия. Понимание, кто он, что думает и чего хочет, часто приходит внезапно и поздно, и не к тем, кто может что-то сделать».

Вкотре це перечитуючи (ну, щоб глибше відчути оті самі нюанси і відтінки), зловив себе на думці, що його автор нагадує мені героя відомої російської казки – Ємелю, який постійно на печі. Звідси і висновок:

«Начать в России можно с чего угодно – с консерватизма, с социализма, с либерализма, но заканчивать придется приблизительно одним и тем же. То есть тем, что, собственно, и есть».

Теж філософський шедевр і знову асоціації з невмирущим: на цей раз з крилатими висловлюваннями ЧВС: «Яку би партію в Росії не створювали, а все одно виходить КПРС».

Але ось і підходимо до найголовнішого питання. Чи є взагалі хтось, хто може почути, розпізнати оте невловиме для західних товстошкурих лібералів прагнення «богообраного» народу? Так, це лише одна-єдина особа, тобто – особистість (!) глобального рівня і масштабу. І це В.Путін! Саме тому ним створена нова держава (дві попередні – імені Петра І та В.Леніна) є «ефективною и довговічною».

Звідси четверте послання для Заходу: і не розраховуйте на те, що Путін кудись дінеться після 2024 року. Бо ж суспільство довіряє лише йому і тільки йому. На цій вірі все і тримається, а «различные ветви власти сходятся к личности лидера, считаясь ценностью не сами по себе, а лишь в той степени, в какой обеспечивают с ним связь». Ось так просто і зрозуміло. Як і все геніальне.

Думаю, Сталіну би сподобалось. А позаяк сьогоднішня Росія все більше нагадує сталінський СРСР, Путіну теж має сподобатися.

А наостанок, за сонцесяйними традиціями совкового жанру, впевнено-переможний панегірик собі, тобто Росії коханій:

«У нашего нового государства в новом веке будет долгая и славная история. Оно не сломается. Будет поступать по-своему, получать и удерживать призовые места в высшей лиге геополитической борьбы. С этим рано или поздно придется смириться всем тем, кто требует, чтобы Россия «изменила поведение». Ведь это только кажется, что выбор у них есть».

Це заключне послання в класичному для Росії стилі шантажу: ми вас переможемо, бо ви лише й здатні на те, щоб програвати. І це ще одне чергове вкидання психологічної отрути для закріплення на рівні підсвідомості у ваш західно-ліберальний, а відтак незахищений мозок.

Ну що, сподобалось?

Так і будете залишатись об’єктом кремлівських маніпуляцій, «глубинной демагогии» та потенційної агресії? Чи, може, нарешті почнете називати речі своїми іменами і діяти?

Певні надії, на щастя, з’являються. Маю на увазі, зокрема, Велику Британію, яка не лише розробила, але й почала застосовувати стратегію з нейтралізації загрози з боку Росії. На підході інші західні демократії. Вони хоч і повільні, та дієві. Та лише об’єднавшись, вони дадуть потрібний результат.

І тоді «незламна» держава так само піде на смітник історії, як ще зовсім недавно пішов у небуття колись «великий і могучий» СРСР. І ніхто не плакав, навіть власний «глубинный народ», сподіваючись на зміни, яких так і не дочекався.

Так буде і цього разу. Тільки би прокидалися на Заході чим швидше. Бо це, передусім, у його ж власних інтересах.

Думайте, дорогі західні пані та панове, думайте…

Джерело

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here