12 січня – день, коли ми вшановуємо українських політв’язнів – жертв радянського та й тепер уже російського репресивних режимів.
Хоча, мій батько дуже не любив, коли до нього та його соратників-дисидентів застосовували це визначення “жертви режиму”, особливо з додатком “невинні жертви”. Він завжди наполягав: “Ми були борцями проти того режиму!”
Саме 12 січня відбулися скоординовані арешти багатьох представників української вільнолюбної інтелігенції. За літературознавчі й публіцистичні статті, мистецтво поза прокрустовим ложем соцреалізму, а головне – за бажання зберегти свою гідність – режим розраховувався десятком років тюрем, концтаборів, заслань. Для багатьох цей термін катувань ставав синонімом смертного вироку (Стус, Тихий, Литвин…) чи гарантією повернення в стані глибокого каліцтва (як мій хресний Іван Світличний). Але, знаючи, як розправлялися з їхніми попередниками в 40-50 роки, виступали шістдесятники, після жахливих термінів ув’язнення лише за вільнодумство, піднімалася плеяда в’язнів сумління 1970-х, далі йшли члени правозахисної Української Гельсинської Групи. Чи була б у нас можливість здобути свою незалежність, якби за неї щоразу, покоління за поколінням не жертвували б кращі роки свого віку, а іноді й усе життя без останку, найкращі люди нашої землі?
Хочу запропонувати зі свого фотоархіву декілька фото. Тут вид на політзону, знимки з пермської “особої” в якій обірвалося життя Василя. А ще кілька фотографій зі справи мого батька, які були в кримінальній справі за звинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді. Там ви не побачите зброї чи вибухівки. Лише статті, вірші, фотографії побратимів, у тому числі й моєї хресної Алли Горської, яку до того закатували під Києвом кагебісти. Цей набір звичайної творчої людини тоді оцінили в 7 років концтабору та 3 заслання в Якутії, до яких згодом прилаштували ще 5 років зони за сфабрикованою статтею.
Я пригадую той день, хоча був ще дитиною-першокласником. Гебісти увірвалися до хати вдосвіта. Батько передруковував матеріали до підпільного “Українського вісника” на якійсь іншій законспірованій квартирі, яку так і не вичислили, його ж схопили на вулиці. А в нас переривали все, аж до зривання дощок та перекопування землі в пивниці, майже цілу добу. Таких обшуків та арештів були десятки, сотні, тисячі.
І сьогодні не маємо права про це забувати, бо на схід від нас розвивається новий режим, нова кагебешна країна, в якій активно відроджують це темне минуле. А головне – страшно хочуть нав’язати нам свою “братню” єдність у репресіях, як тоді, коли пів країни сиділи в тюрмах, а друга половина строчила доноси.
