В ефірі АТР ведуча процитувала допис Тимошенко, де вона захищає свого титулованого партійця Мангера (проходить як замовник убивства Катерини Гандзюк) та обурюється, що цей «кришталево чесний чоловік став жертвою підступних інсинуацій злочинного режиму Порошенка». А я слухав це й відчував ніби дежавю. Десь усе це вже звучало.
А потім ніби голос Юлії Володимирівни почув із далекого 2009 року (переказ з пам’яті, не дослівно):
«Ця злочинна команда президента Ющенка та його спільника Януковича здійснили чергову провокацію проти мене та нашої партії напередодні президентських виборів. Тепер вони взялися за нашого партійця, чесну і порядну людину, якому не можуть простити його принциповість і послідовність у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, яку покривають президент та його друзі з Партії регіонів. Лозинському також мстять за те, що не поповнив список «тушок», які дозволили себе купити й перебігли до регіоналів, а залишився відданий нашій чесній і мужній команді. Проти нашого депутата Лозинського вчинили провокацію, чим доказали, що цинізм наших ворогів переходить будь-які межі, та сьогодні пробують його знеславити й звинуватити в злочині, хоча сам він насправді став жертвою підступного нападу та мужньо захистив себе й інших людей від небезпечного злочинця. Ми не дозволимо нечесним на руку людям обливати брудом та цькувати нашого побратима!..»
Десь отакий текст прозвучав тоді від Юлії Володимирівни. Уже згодом, коли стало всім зрозуміло, що Лозинський скоїв цинічне вбивство простого селянина та ні в чому не розкаюється, коли він почав переховуватися від покарання, Тимошенко зуміла його відшукати (не видала міліції!!!) та змусила написати заяву про складення депутатських повноважень. Проголосували за це рішення за день до планованого розгляду питання про зняття депутатської недоторканності, коли б могли бути озвучені страшні й жорстокі деталі вбивства й усього того безчинства, яке творив Лозинський у Голованівському районі, який уважав своєю вотчиною, а мешканців ледь не своїми кріпаками.
Тоді ще двоє соратників Тимошенко – Андрій Кожем’якін і Володимир Пилипенко – запропонували нагородити Лозинського «за мужність, проявлену у знешкодженні браконьєра» (холоднокровному розстрілі). До речі, це той Пилипенко, який разом із Писаренком був соратником Андрія Портнова та вважався одним із представників Медведчука в «Батьківщині».
А ще ця «героїчна постать» відзначилася тим, що змусила депутатів ввіреної йому голованівської селищної ради проголосувати за зміну символіки перед в’їздом до містечка. І сам проконтролював, щоб на пам’ятному знаку Голованівська спиляли тризуб і прикріпили серп і молот. Це він зробив за пару тижнів до того вбивства в статусі члена фракції «Батьківщини» та довіреної особи Тимошенко.
До речі, щодо довірених осіб. Ще рік перед тим, як зайти в Раду за списками «Батьківщини», він отримав 16 квітня 2006-го грамоту-подяку від Віктора Януковича за самовіддану працю під час виборчої кампанії 2004 року та активну життєву позицію і відданість ідеалам Партії регіонів. Організовував на виборах 2006 року виборчу кампанію Партії регіонів, а в першому-другому турах президентських виборів 2004-го був довіреною особою Януковича. На третьому турі вже не був, бо виявили численні факти його зловживань та усунули зі списку місцевих представників.
У 2007-му я ще трохи приятелював з Тимошенко, тому перед виборами написав їй і особисто радив, щоб не брала таку негативну постать до себе в список, але він їй гарантував високий результат у своїх трьох районах, тому не послухалася.
От про такого персонажа згадалося мені, коли слухав заяву Тимошенко на захист Мангера. Це ж якась партія убивць! Спершу Лозинський, потім Шепелєв, далі Савченко, тепер Мангер.
Пару слів про, можливо, невідомого вам члена команди Тимошенко Олександра Шепелєва. Ще до обрання його за списками Тимошенко в Раду в 2007 році він уже встиг відзначитися:
- розікрав кошти Родовід-банку на суму 220 млн гривень;
- замовив ряд убивств. Серед них банкіра С.Кириченка та полковника МВС Романа Єрохіна (в 2006 році);
- у березні-травні 2009 року спільно з бізнесменом Павлом Борульком організував розкрадання держкоштів рефінансування Нацбанку на суму 315 300 000 гривень (згадайте, який тоді був валютний курс).
- У 2012 році (тоді він уже не був у «Батьківщині») скоїв замах на вбивство банкіра Сергія Дядечка.
От я і думаю, як назвати цю тенденцію в «Батьківщині» та вічно виправдовувальну риторику в Тимошенко: звичка чи традиція? А, може, вся проблема в нашій політичній амнезії?
