Міфи назавжди лишилися у нашій крові

Москальська історія проста й ординарна, як чорно-білий прикордонний стовп, який вони рухали все далі і далі від Москви. Розширення, смута, розширення, смута …

Їхні архетипи закладали московські князі – сірі, невиразні, одномірні діячі, які неухильно слідували двом ідеям: вірно служити орді й потроху збільшувати територію.

Навіть пізніші колоритні персонажі московської історії однозначні й не потребують складних трактовок. Іван Грозний – азіатське перевидання Генріха VIII, Стефана Баторія, Еріка XIV, Катерини Медичі та Сулеймана пишного – робив рівно те саме, що і всі його сучасники і хворів на ті ж самі психози.

Нічого загадкового в тому, як одягнутий за голландською модою Петро муштрував одягнутих за персидською модою боярів.

Тепер покажіть мені бодай одну українську постать без третього плану, без парадоксу, хоча б одну однозначно трактовану подію. Можливо справа в тому, що москалів виховували татари, а нас – литовці? Там степ панував над лісом (простір над хащами), а в нас ліс опанував степ (таємниче опанувало відкрите, широке). Литовці прийшли зі своїми князями, русалками, лісовими бісами, поганськими божками. Князів швидко не стало, а русалки і божки назавжди залишилися складниками нашої крові.

Дмитро Корчинський