Маму не вибирають? Тільки не в Україні.

Президентська кампанія, ще, власне, не розпочавшись, уже помітно забуксувала. Може, якісь неймовірні козирі учасниками відкладені ближче до її кінця, але публіка вже порахувала шанси, зажурилася й із деяким навіть нетерпінням очікує початку активних дій з боку професіоналів шоу-бізнесу Зеленського і Вакарчука. Надія, що здатні здивувати і захопити інші, померла, не народившись. Рейтинги, схоже, стабілізувалися.

Невелику, але цілком відчутну перевагу утримує Юлія Тимошенко, і якщо ніхто так і не здивує й не захопить фрустрованого виборця, вибити її з цієї позиції буде неможливо. Вона впевнено відкатує нудну обов’язкову програму, чисто на техніці виконання й систематичності доводячи свій статус головної претендентки на перемогу. Поки хтось мучиться, як і з кого спорудити штаб, Юлія Володимирівна в цьому напрямку не думає: він у неї був завжди. Більше ніхто не може похвалитися товстою книжкою з економічними викладками. Неважливо якими, головне, в неї є, а в інших – ні. Дорогі презентації з широким колом залучених експертів і преси? Та будь ласка. Інший претендент президентських повноважень собі жодного кабінету не може дозволити, а в неї окремий військовий. Тобто всі кваліфікаційні нормативи на кандидата в глави держави здаються із запасом. Відмінниця! Якщо тільки забути, що це перездача за 2010 і за 2014 роки.

Прискіпливо розбирати програмні заяви Тимошенко абсолютно безглуздо. Вона чудово освоїла мистецтво ловити вітер у вітрила, тому жодних різких заяв, що кидають виклик мейнстриму, ми від неї не дочекаємося, не потрібно витрачати час на вишукування глибоко захованої «зради». Максимально використовуються домінуючі в суспільстві уявлення, навіть якщо це помилки, оскільки вони забезпечують досягнення влади. Поки мета, влада, не досягнута, говорити слід те, що допоможе її досягненню. Коли вона буде досягнута, яка різниця, що говорилося, ситуація буде абсолютно іншою. Та й специфіка електорату Юлії Володимирівни така, що їй вірять беззастережно, не розумом, а саме серцем. Якщо вона щось стверджує, це не обов’язково істина, просто, значить, так треба. Юлі видніше.

Всі спроби подати її як носія нового, мовляв, Юля = новий курс, впираються в очевидні обставини: Тимошенко ну ніяк не нова, і її базовий електорат новизна не лише не цікавить, вона лякає. Їм потрібні стабільність і захищеність, а захист вони бачать в Юлії Володимирівні, адже вірять, і не якимось її конкретним заявам та обіцянкам, а загальному образу. Прийде й захистить.

Вони всі дуже схожі, від Кучми до Порошенка, все обіцяли й обіцяють «боронити»: селян, бюджетників, мову, віру, вітчизняного виробника. Тільки кожен впевнений, що буде це робити правильніше й зручніше за попередників і конкурентів. Зараз у цей ряд знову, втретє, вбудовується Тимошенко. Напевно, за якимись окремими параметрами вона навіть краща за тих, що були, й це не дивно з її досвідом і безсумнівним політичним талантом. Тільки зараз потрібно не краще, а зовсім інакше, нехай у деталях спочатку й гірше.

Потрібна не зміна вождя/третейського судді/захисника убогих, потрібна зміна відносин між владою та суспільством, яка б виключала можливість і необхідність появи президента – вождя/третейського судді/захисника, хоч якими б чудовими його персональні риси не були, а з чудовими якраз нікого й немає. У політичному середовищі домінує установка на убогість і несамостійність громадян і спроби демонстрації недолідерами власних виняткових пастуших якостей, що принижують Україну й мають намір залишити її в пострадянському корупційно-патерналістському болоті, звідки вона намагається вирватися.

Втім, судячи зі списку найрейтинговіших кандидатів у президенти, Україна не дуже й намагається. У такому разі з меседжем «Папа (Мама) про вас подбає, голосуйте й не рипайтесь» вибір залишається лише між «Папою» й «Мамою». За зрозумілих відмінностей різниця несуттєва.

Джерело


Загрузка...