Десь із два десятиріччя тому, проживши неповний стипендійний рік далеко поза Україною й повернувшися на рідний терен, я написав вірш під назвою “BACK IN USSR”. Він починався словами “Не було мене так довго, що зовсім нічого й не змінилося.” Трохи далі, серед ознак нашої стійкої незмінності, згадувався “той самий сморід на сходах”. Наступним же йшов “той самий кавеен на всіх каналах, крім Першого”.
Це було, повторюся, два десятиріччя тому, й чимало всякого з нами за той час понавідбувалося. На якісь миті – особливо двох Майданів – могло навіть здатися, що як смороду на сходах, так і кавеену на всіх каналах відчутно меншає. Іншими словами – що ми дорослішаємо й починаємо давати сякий-такий лад своєму існуванню.
Дуже схоже, що нині кавеен в Україну тріумфально й на повну свою потужність повертається. 31 березня український виборець покавеенив так, що сміятися будемо довго. І, на жаль, нудно.
Перемога Зеленського в першому турі шоком, звісно, не стала. Соціологічні заміри вже віддавна показували її неминучість. Але шоком став катастрофічний для чинного президента розрив. Очікуване відставання на 6-8 відсотків залишилося для нього недосяжною мрією. Насправді воно сягає ледь не 15-ти відсотків. Тобто Зеленський перевершує його майже удвічі. Банальна арифметика (передусім через якісь умовні додавання умовних “електоратів”) підказує, що такі широченні прірви вже не долаються. В оцінках різного штибу коментаторів та оглядачів замиготіло словосполучення “тільки диво”. Тільки воно, мовляв, ще здатне змінити остаточний результат боротьби. Але й боротьби, здається, не буде: Зеленського, схоже на те, просто десь переховають до 21-го, аж електоральні плоди самі впадуть до ніг. Йому, як і колись Януковичу, лишається дочекатися. Перспектива п’ятирічної фази з кавееном на всіх каналах (тепер уже включно з Першим) виглядає невідворотною.
Я не хочу тут аналізувати, чому відсоток підтримки президента виявився аж таким низьким – причин десятки, і так само десятки, коли не сотні публікацій криком кричали про них упродовж останніх років. Із чого, здається, не робилося жодних висновків, бо всі ті сигнали занепокоєння, розчарування і врешті роздратування чомусь усерйоз “там, нагорі” не сприймалися.
Але спробуймо ще раз застановитися над аж таким високим відсотком Зеленського. Звідки він? Усенародна і з радянських діда-прадіда вспадкована любов до кварталів, серіалів та кавеенів – є така проблема, відомо. Проте чи було б її достатньо для досягнення феєричних 30-ти з гаком відсотків? Чи могла влада вчинити – заздалегідь, ще перед виборами й початком кампанії, – так, щоб цих відсотків у Зеленського виявилося відчутно менше?
На мій погляд, могла і мусила. Проте для цього їй варто було усвідомити одну більше ніж очевидну річ: на цих виборах, крім Росії, Тимошенко і всяких Коломойських, їй протистоятимуть інфантилізм та спричинена ним фрустрація. Це не якась унікально українська біда. Це, на жаль, той стан, ув який все глибше занурюється людство і, що гірше, – його, людства, найдемократичніші суспільства. Це можна пов’язувати з ґаджето-мережевим способом існування мас або вважати зворотним боком їх-таки, мас, гіпертрофованого споживацтва, можна й напряму корелювати зі зменшенням прочитаних книжок чи загальним падінням рівня самостійного мислення – все це буде значною мірою пояснювати, чому в сучасному світі люди часто голосують, як божевільні. Гаразд, перепрошую за міцне слово – голосують, як діти. І це навіть у зрілих, давно сформованих демократіях із високою політичною культурою – британці, французи, американці, італійці, а невдовзі й німці хай стануть тому прикладом.
То що вже казати про Україну з її такою суперечливою сутністю й такою недосформованою громадянською свідомістю?
Інфантилів неможливо переконати – ні ділами, ні словами, ні ідеями, ні поєднанням усіх трьох чинників. Їх можна хіба що якось нейтралізувати технологічно.
Влада мусила це відчувати і враховувати. А відтак зробити бодай два суто технологічні кроки, які суттєво обмежили б електоральну здобич кандидата всіх інфантилів – наприклад, Зеленського.
По-перше, у виборчому бюлетені обов’язково мав бути пункт “Проти всіх”. Те, що від цього втратили б і деякі інші кандидати, з чинним президентом включно, цілком можливо. Але саме втрати Зеленського були б суттєвими. Противсіхство, яке фактично проголосувало за нього, потекло б іншим каналом. Тобто відриву між ним і Порошенком аж у 15 відсотків точно не було б, він був би суттєво менший.
По-друге, одному комедіантовіслід було протиставити ще одного. Не серйозного й пасіонарного Славка Вакарчука за вуха тягнути в політику, а виставити когось такого ж – шоб поржать. Російськомовному Зеленському протиставити якого-небудь галичанина – DZIDZIO, наприклад. І хай би ті, що голосують по приколу, позмагалися між собою. Хай би ці вибори стали їхньою внутрішньо-приколістською проблемою, а не, як тепер сталося, нашою загальнонаціональною.
