Поведінка парламентарів демотивує бійців АТО

Стрічкою промайнули фото сьогоднішньої пустої Ради – відразу згадалась недавно оприлюднена статистика присутності депутатів у кількох ключових комітетах, % голосувань за основні реформаторські законопроекти, + по лібералізацї візового режиму з ЄС і багато інших критеріїв ефективності роботи парламентарів, за якими 90% наших депутатів – лузери і олігофрени.

Натомість перше, що згодом спало на думку – поранений сапер і мій друг Олексій, якого вже кілька тижнів не можуть поставити на ноги.
І Юрко Черкашин з 93-ї, якому на днях, у вівторок, кулеметною чергою прошило груди – нині за його життя боряться лікарі в Мечникова. Це двоє лише моїх знайомих, що отримали поранення за цей місяць – а скільки їх по всій лінії фронту з врахуванням загострення за останні два тижні? В десятки разів більше солдатів гроблять своє здоров’я в сирості та холоді на позиціях. І все це – аби виграти час для посилення обороноздатності, впровадження реформ і модернізації країни, хоча більшість військовослужбовців мабуть не пояснили б свої мотиви у такій формі. Але така ціль більшості солдатів ЗСУ, окрім прошарку цинічних кар’єристів, бидла і совків.

І ви навіть уявити собі не можете, наскільки сильно нас демотивує слоупочність парламенту, уряду та президента, як часто в кубрику роти звучить “та ну їх нахуй, які ж уроди, для чого ми тут, коли там все пройобують?” під час перегляду новин. Надто однополярно, але так воно є.

І парламентарі не усвідомлюють, або й недалекоглядно ігнорують цей груз відповідальності. Кілька разів проголосували за додаткові асигнування Мінобороні, за пільги військовослужбовцям – і можна забути про фронт до наступного масованого наступу ворога, така собі моральна індулігенція. У нас же тут наче напружене, але перемир’я, тобто нічого серйозного – можна занятись звичними заняттям. політиків). В той час як армія і далі платить ціну життями та здоров’ям своїх бійців за можливість Раді збиратись і працювати.
Просто нагадав. Працюйте і показуйте результат, блять, парламент не курорт.

Роман Кулик


Загрузка...