У Харкові виник конфлікт навколо знесення пам’ятника радянському маршалу Георгію Жукову. За словами речника президента України Юлії Мендель, Володимир Зеленський переконаний, що питання має вирішуватися на рівні місцевої громади за участю мера в якості арбітра. Мендель також звернула увагу на правову колізію в законі про декомунізацію – з одного боку, він вимагає знесення пам’ятників радянським діячам, а з іншого, допускає виключення, якщо йдеться про опір і вигнання нацистських окупантів з території України.
По-перше, не можна перекладати відповідальність на місцеву громаду, тим паче коли йдеться про чинний в Україні закон. Відповідно, місцева громада не може вирішувати, виконувати закон чи не виконувати.
По-друге, я вважаю критично неправильною пропозицію про те, що арбітром у цій ситуації мав би бути харківський міський голова Кернес. Він не арбітр. На жаль, це людина, яка спровокувала загострення цієї ситуації в Харкові – спровокувала тим, що закон про декомунізацію досі не виконали в Харкові. Зокрема, своїми заявами про можливе перейменування проспекту Григоренка на проспект Жукова.
Відповідно, це людина, яка не є сторонньою в цьому процесі, а чітко займає позицію однієї зі сторін. І це сторона, яка йде на порушення закону.
Що стосується заяв про нібито юридичну колізію. Насправді, жодної юридичної колізії в законі про декомунізацію немає. Згадані спікером президента виключення не можна застосувати до даної ситуації. Відповідно до закону “Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного тоталітарних режимів”, підпункти г) пункту 4 частини 1 статті 1, знесенню підлягають, цитую: “пам’ятники особам, які обіймали керівні посади”. Жуков був першим заступником наркома оборони СРСР в 1942-1944 роках, міністром оборони СРСР в 1955-1957 роках, займав керівні посади у вищих органах влади. Тому його пам’ятник, по суті, є символом комуністичного тоталітарного режиму, і чітко підпадає під дію пункту 6 статті 7, який вимагає демонтувати такі об’єкти.
Винятки, про які згадувала спікер, стосуються тільки діячів науки і культури. Очевидно, що Жуков не був діячем науки чи культури.
Таким чином, ані винятків, ані колізії тут немає. Винятки не поширюються на пам’ятник, а тим паче на вулицю імені Жукова. І ми в жодному разі не можемо говорити про неупереджений підхід до цієї проблеми харківського міського голови.
