Націоналісти розповіли про боротьбу з радянськими стереотипами у лавах ЗСУ

Подумалось, що вже кілька разів згадував “головного націоналіста батальйону з Донецька, але так і не пояснив хто це).

А тут є що розказати і окрім історії, як він в трусах із Донецька добіг до наших позицій в Пісках

Солдати і молодший офіцерський склад кличуть його “ВВ”, або ж просто “Володимир Володимирович”), командування батальйону – “Скловський” чи Володимирович – залежно від ступеня ненависті до цього персонажа).

Олдскульний націоналіст і член КУНу, з початком війни він займався викраденням наших поранених полонених із лікарень Донецька й виводом їх на контрольовані Україною території. Проте російським бойовикам його здала підкінчувата сусідка. Пощастило, що коли віддавали команду вислати по нього людей – неподалік ошивався друг Володимировича і його попередили. Оскільки в цей момент він приймав душ, а машин сєпарів уже виднілась в кінці вулиці – Володимирович в кращих олімпійських традиціях побіг у одних сімейках через околицю міста прямо в Піски 

Там він здибав знайомих в батах ОУНу і ПС, які просто таки приохуїли від такого героїчного видовища, як їх старий знайомий посеред напівзруйнованого села в одних труханах )). Вдосталь потусувавшись там, Володимирович перекочував у ЗСУ і вже тут нарвався на 39 омпб. Як ви вже зрозуміли – тут не інкубатор націоналістичних кадрів, а місцями і навпаки, вірус совдепії. Тому ідеалістичному майданівцю, ворогу алкоголізму й совка в будь-яких масштабах, прямому як хєр Аполлона ВВ довелось тут туго. За рік служби його записали у вороги мало не всі офіцери підрозділу. Смішно, але більшість із них побоюються цього невисокого гнома. Спочатку я дивувався, але кілька разів ставши свідком миттєвої словесної/фізичної розправи ВВ над опонентами – все зрозумів. Дається взнаки 10-річний досвід роботи механіком у шахтах Донбасу – там швидко вчать риториці і постановці голосу).

І натомість ВВ радо зустрів мене і сильно допоміг адаптуватись у перші тижні служби. Аби не він – ще б не раз поламав би собі ноги, спіткнувшись об підводне каміння і чиїсь скелети в шафі). Тільки я зрадів бодай одному однодумцю, як ВВ попустив мене звісткою про своє звільнення з нашого батальйону і переведення в іншу бригаду.
Що ж, ВВ скоро демобілізується, Олекса після поранення лікуватиметься місяці зо два – потроху розгубив усіх своїх союзників).

І у Володимировича є своя золота мрія – після війни отримати ділянку десь у Карпатах, звести невеличкий будиночок і в спокої, подалі від Донбасу з його остогидлою ватною більшістю, дожити відведені роки. Чого йому щиро і побажаю. Служити з такими людьми – честь і задоволення.

Роман Кулик


Загрузка...