Андре Жид, великий французький письменник, у “Поверненні з СРСР”, описує свою подорож Союзом у 1936 році.
Там є один цікавий епізод. Коли він був у Горі, він вирішив надіслати телеграму Сталіну — подякувати йому за гостинність СРСР і т.д. У тексті він хотів написати “дякую Вам” і т.д. – але його перекладачі та радянські компаньйони м’яко йому натякали, що цього замало. Що “Ви” для Сталіна замало. Що потрібно щось іще. Що саме? питає Жид. Ну, “Ви, вождь світового пролетаріату“. Чи “Ви, надія всіх робітників”. Мало бути якийсь означення. Якийсь епітет. Бо “Ви” на планеті багато. А Сталін – один.
Жид, треба віддати йому належне, робити це відмовився. “Повернення з СРСР” – текст взагалі дивний: епізоди захоплення Союзом змішуються тут з епізодами просто радикального знущання з радянського життя і радянської системи.
Але епізод з телеграмою показує одне: у 1936 році в СРСР епітетами міг користуватися тільки Сталін. Тільки він мав це унікальне право: право на означення. Право на епітет. Право на обличчя.
Жид доволі добре описує відсутність облич в СРСР: села однакові, люди вбираються однаково, одяг однаковий і т.д. Сам він, не розуміючи цього, допомагає цьому уніфікуванню: СРСР для нього – це Росія, скрізь живуть “русскіє”, навіть на Кавказі. І скрізь він шукає, зрештою, сліди “нової людини”, тобто “радянської людини”. СРСР мав бути простором тотожності, однаковості: скрізь однакової революції, скрізь однакового тоталітаризму, скрізь однакоих “русскіх”,
Сьогодні ми живемо в епоху, коли обличчя цієї великої “татарської пустелі” прокидаються. Обличчя народів та індивідів. Спочатку балти, потім українці, грузини і молдавани, потім будуть вірмени, казахи, башкіри і татари. І тоді навіть Євразія перестане бути “мінімумом розмаїття на максимумі простору”, як про неї писав Кундера.
Імперію зруйнує розмаїття
