Ернст Юнґер був солдатом двох Світових війн. А також він був одним з головних теоретиків німецької Консервативної Революції, натхненником націонал-соціалізму, а потім його «правим опозиціонером», виразником почуттів не тільки «загубленого покоління», але й «загубленого століття»
Століття, повного пристрастей і драматичної боротьби, зблисків справжнього життя проти задушливого профанізму сучасности.
Ернст Юнґер, відомий німецький письменник, чия літературна та політична доля є класичним символом усього авангардного, живого та нонконформістського у європейській культурі ХХ століття, народився 29 травня 1895 року в родині доктора філософії Ернста Ґеорґа Юнґера.
В серпні 1914 року, після закінчення Ганноверської школи, Ернст Юнґер поступає до Гейдельбергського університету. Навесні 1915 року він уже приймає участь у бойових діях, а після закінчення офіцерських курсів — командує ротою. Бере участь у битві при Соммі.
В 1921-23 рр. Ернст Юнґер – офіцер Рейхсверу, автор підручника з підготовки піхоти. З 1921 по 1925 рр. вивчає зоологію, слухає філософію, досліджує демонологію. В 1920 році виходить його перша книга «В сталевих грозах». У своїй другій книзі «Боротьба як внутрішнє переживання, яка вийшла в 1922 році, він описує війну вже в більш широкому масштабі. Невдовзі виходить його роман «Буря».
В 1925 році Ернст Юнґер виходить у відставку, а в 1926 році полишає університет. В 1927 році поселяється в Берліні, де зав’язує контакти з представниками консервативно-революційного руху.
Праця Ернста Юнґера «Трудівник» (Der Arbeiter, 1932) є кульмінацією його поглядів того періоду життя.
У Другій Світовій Юнґер бере участь в чині капітана. Взимку починає працю над першим варіантом книги «Мир» (Der Friede). Після публікації в 1942 році книги «Сади та вулиці» (Garten und Strassen) Юнґер стає відомим широкому колу читачів.
Після поразки Німеччини у війні Юнґеру заборонено друкуватися. І тільки в 1949 році виходять його щоденники під назвою «Випромінювання», а також роман «Геліополь». В 50-ті роки минулого століття виходять роман «Скляні бджоли» та есе «Світова держава».
Найбільш відомі його праці «Наближення: наркотики та сп’яніння» (1970); «Оймесвіл». В 1990 році виходить збірка «Ножиці» (Die Schere).
Але головною темою його творчості був і залишається «Трудівник» – центральний, метафізичний персонаж.
У своїй праці «Трудівник: Панування та образ» Ернст Юнґер дає чітке визначення суспільству «технічного імперіалізму» та змальовує прообраз майбутньої людини – «трудівника-солдата», який несе в собі тотальну відмову від «буржуазно-романтичної індивідуальності» та повне панування над собою.
Під Трудівником Юнґер розумів особливий тип сучасної людини, яка знаходить в самій собі ту таємну точку опори, яка виводить її по той бік «ніщо». Ці люди йдуть своїм шляхом внутрішньої революції, через найбільш крайні та ризиковані форми – війну, містику, наркотики, еротизм, прикордонні стани. Вони не є ані консерваторами, ані прогресистами. Вони не захищають старого й не є прихильниками нового. Вони – «кочівники асфальту», позбавлені спадку сучасною агресивно-буржуазною Системою.
