Розкриваться тема суїцидів.
Можливо пам’ятаєте, півтора місяці тому писав про свій перший наряд по частині, який ми ділили із мол. лейтенантом *******. Тоді він здався мені смиканим тіпом із шилом в жопі, нездоровою тягою до ножів та піруетів із ними на небезпечній відстані до людей. З того часу ми так і не подружились – він сильно зловживав алкоголем, іноді наркотою, що могло викликати лише презирство і спонукало триматись подалі. Щоправда він добре комунікував з людьми, завжди виручав у міру своїх можливостей та іноді бував душею компанії. Неоднозначна особистість, де позитивні сторони все ж домінували над негативними.
І ще цей офіцер був непоганим юристом, через що командування поставило його ТВО начальника стройової частини.
Кілька днів, 24 години на добу, хлопця ганяли в хвіст і гриву з метою підігнати документацію частини в прийнятний вигляд (між іншим – одна з основних проблем будь-якої в/ч зараз. під час бойових дій на це просто закривали очі – але зараз настав час воєнного бюрократа, а з ним – педантичні перевірки рапортів/заяв/протоколів ітдітп. Краще скніти в окопах, аніж гнити за документацією – так вам скаже більшість солдат).
І позавчора низка обставин та нюансів зійшлись в одній точці – й Антіпов просто піднявся на дах, взяв свій АК – і застрелився. За пів години до цього – спілкувався з іншими офіцерами, ніщо не виказувало наміру, ба більше – психозу. А через кілька хвилин – розтрощений череп і низка відкритих питань на кшталт “якого дідька, чуваче?!”.
Тутешня атмосфера і обстановка неймовірно давлять на психіку – тим паче при наявності великого шмата роботи й відповідальності. Але щоб поставити крапку ТАК – у голові не вкладається.
Я завжди визнавав лише два види суїциду:
1) суїцид офіцера/командира, який підвів свій підрозділ/солдат і зводить рахунки з життям, щоб змити провину
2) суїцид смертельно хворої людини, що не хоче обтяжувати родину та близьких муками й витратами завідомо програної боротьби.
Жоден із цих критеріїв не отримав відображення в цій ситуації.
Так безглуздо, безідейно і просто покінчити з життям – важко зрозуміти, а тим паче ПРИЙНЯТИ мотив і тригер подібного самогубства.
Що характерно – більшість спокійно це усвідомили і швидко викинули з голови. Знаходження тут суттєво понижує поріг чутливості й гуманізму
