Прогресивна громадськість обурена моїм ігноруванням інавгурації та перших кроків Президента Зеленського.
По-перше, мене не шокують кадрові призначення, вони були очевидними. Особливо щодо Хомчака.
Я не вірю в апокаліпсис, який роздмухують прихильники Порошенка. Так, горезвісний реванш буде, але не БУМ, а ображені схлипи. Неприємно, але повільно. Хтось звикне, а хтось навіть не помітить.
Риги, навчені гірким досвідом, яких нам не сьогодні-завтра знову доведеться вибивати з країни, будуть ворогом серйознішими і розумнішими.
У той же час, приїзд Портнова або оплески регіоналів завдають Зеленському більше шкоди ніж користі. І це вже відчувається, ейфорія від зняття охорони на Банковій швидко розвіється. І лишаться проблеми складніші ніж зняти з постів пари десятків УДОшників.
Зеленському буде важко, акторські козирі незабаром закінчаться.
Як я вже писав, незалежно від того, що у вас за душею, на виборах потрібен популізм, а на посаді потрібна лояльність столиці. Такі правила.
Столиця слідкує, фиркає, чіпляється, смикає за калошу, грізно погрожуючи кулачком. І якщо вчасно її не почути, може бути непереливки.
В українців – є декілька випещених століттями національних традицій: масові погроми, сентиментальна журба, сердечна м‘якість і звірине бажання вішати на найближчій вербі вчорашніх кумирів.
Герої тут потрібні лише мертвими.
Саме тому, архетип нашого правителя – це не царь звірів, не лев, не сокіл, а хитрий битий лис.
Але раптом Зеленський битий лис? Або просто «фартовий»?
Поки що він не зробив нічого, щоб можна було сказати: «його прогнули». Поки все по заявлених планах, за виключенням окремих косметичних нюансів.
Як на мене, президентство Зеленського може стати часом накопичення розчарувань та консервації багатьох тліючих конфліктів, які проявлять себе в майбутньому, а може стати часом нестандартних підходів з неочікуваними результатами. Поганими чи хорошими, судити вам.
Макронізація електорального попиту – це популярний тренд. Таким оригінальним методом він проявився в Україні з її відсутність політичної культури та інфантильністю виборця.
Та досвід новітньої історії показує, що чудес парламентським шляхом не буває в принципі. Тому паталогічне бажання українців «тут і зараз» неможливе.
Одне я знаю точно, Зеленський вже не актор і АП – це не знімальний майданчик.
І я б не заздрив Зеленському, йому доведеться грати на важких налаштуваннях. Можливо Порошенку навіть пощастило.
Чи пощастило Україні?
А кого це колись цікавило, ми з вами тут за політику говоримо.
