Сьогодні дізнався історію з життя одного шкільного батьківського чату. Усе почалося з “скоро 14 актября, дєнь мальчіков, давайте думать как паздравіть наших мальчішек”.
Я чув до цього часу кілька жахаючих історій про батьківські чати. П’ятсот повідомлень за півгодини. Кілька тижнів тяжких боїв за колір штор і ще місяць баталій за відтінок. Та ця історія – явно краще.
Так ось. “Нада паздравіть наших мальчішек”.
Через якийсь час пролунало “давайте зводимо хлопців у тир, хай постріляють, свято ж мілітарне”.
У відповідь понеслось “шоби мой рєбьонок взял в рукі аружіє?!”, “ви єщьо дєтєй в армію наших атправтє”, “вот своєво свадітє, пасмотрітє і маньяк вирастєт”, “может єщьо на екскурсію на Данбас, в акопи?”
Я не уточнював скільки тривала ця переписка і як привітали “мальчішек” зрештою. Але це срака якась.
14 жовтня реально стає травесті-святом, передатували і перефарбували 23 фєвраля.
Люди, святкуйте свої “дні мальчіком” якогось іншого числа. 14 жовтня – День захисника України.
Не якихось “мальчішек”, а саме захисників.
Продумайте собі інший день.
І від’їбіться від мого 14 жовтня.
