Для нас з вами відставка Суркова нічого в корінному сенсі не змінює, хоча би тому що він і так досить давно відсторонений від формування політики по Україні та Донбасу зокрема на правах монопольного сірого кардинала.
Тобто те, що ми бачимо на Сході і на дипломатичних столах давно уже не є продуктом стратегій Суркова – його відсунули і вже давно виробили інші підходи. І з ними нам не дуже легше насправді. Ідеї групи Козака-Грефа-Бабича-Кудріна в зовнішній політиці щодо України заходять в глухий кут, немає чіткого розуміння як перемогти в цьому конфлікті, у той час як Сурков-Рогозін-Малофєєв просто пропонували спершу йти напролом, а потім у цих нових умовах конфлікту вже торгуватися.
Відставка Суркова це вже винесення внутрішньополітичного конфлікту в РФ між “військовими” – і “сислибами” – групою Грефа-Кудріна, яких зараз уже однозначно садять в крісло домінуючої групи еліт в російській політиці. Схоже, що непримиренний Сурков не змирився з поразкою і не хоче йти з політики в почесне заслання губернатором Ставрополя, і готовий використовувати засоби з рукава. Цими засобами можуть бути опозиціонери красно-коричневі, типу того ж Гіркіна, яких тримає як ручних собак воєнно-патріотичне крило російської влади. Якусь подібну функцію лише для групи Козака-Грефа-Кудріна виконують опозиційні ліберали типу того ж Венедиктова.
Загалом нинішні зміни в РФ це результат однозначної перетасовки домінуючих груп еліти, яка йде щонайменше з 2016 року. “Військові” прокололися в Україні, в операціях в Чорногорії, в Британії зі Скрипалями і вагнерівцями по всій земній кулі, у той час як у фаворі виявилися невійськові силовики – ФСБ здолали ГРУ внутрішньополітично, а СЗР РФ виявилися значно обережнішими і менш схильними до провальних оперативних заходів за ГРУ закордоном.
Загалом неформальна “військова гілка влади” в обличчі спайки армії, військової розвідки, ультраконсервативної течії політикуму типу того ж Малофєєва і всюдисущих лобістів інтересів ВПК в Росії програла велику битву цивільній з ФСБшниками, економістами і фінансистами. Але правду сказати, цей підйом військових як центру впливу всередині російських еліт був дещо нетрадиційним власне для РФ. В СРСР ГРУ були політично кастровані, і з 1960-х їх майже завжди очолювали вихідці з КДБ, вони мали менші кошти у розпорядженні, однак змогли набути небувалого доти політичного впливу в середині 2000-х, і остаточно закріпитися з домінуванням Суркова в АП Путіна і війною в Грузії в ті ж роки.
І зараз військових у РФ посунули від кормухи. Я впевнений, що вони невдовзі дадуть про себе знати, і відставка Суркова це винесення конфлікту з системними лібералами в публічні рамки. Раніше він був всередині російської влади, тепер можливо його перенесуть на удар по ній ззовні. Апаратчики виграли у любителів оперативних заходів, але можливо що це лише початок.
