Як солдати ЗСУ досліджують місцевий менталітет Донбасу

Продовжую знайомство з донбаським менталітетом і ефективну комунікацію з “донбасянамі”).

Змінившись із наряду, побрів снігами до зупинки, звідки можна дістатись міста – у свій традиційний п’ятничний ескапістський похід в місцеву кафешку.
Трохи нервовий, бо через тупість одного персонажа, ротація наряду відбулась із 25-хвилинною затримкою та всі встигли добряче намерзнутись.
У маршрутці лише двоє мужиків і водій. Розплачуюсь, коли бачу повернуте в мій бік п’яне єбло одного з них і чую буркотіння: “о, блять, служивый… ахуеть, припёрся очкарик…”.
Ну просто мій щасливий день.

Розвертаюсь до ублюдка і в упор запитую, чи він щось хоче мені сказати, чи просто сплутав рамси і розмовляє з уявним другом. На що пєдріла радить зняти окуляри, щоб він міг показати мені удаль шахтарську. Окуляри перекочовують в кишеню бушлата, епік наростає, алкаш ліхо знімає шапку і вольовим зусиллям намагається підняти тушу з сидіння під похуїстичним поглядом свого товариша. Проте ситуація швидко заходить в тупик, бо наш герой явно блефує і слабо розуміє, куди мене бити, натомість починає хвалитись своєю службою в радянській армії.

Отримавши моральну сатисфакцію – сідаю неподалік парочки і намагаюсь заспокоїтись. У таких ситуаціях ВСП завжди матеріалізується з повітря й рідко стає на бік військовослужбовців.
Той орк знову відкриває рота і починає умнічать – ну класика жанру. Я вже кидають на мразіну, коли сусід пробує врубити режим “чоловічої розмови”:

– ну понімаєш, він зняв двох шлюх, а вони не дали. Оттуда такі емоциї, – і довірливо либиться, підмигуючи маленькими очицями на жирній рожі, ніби я тут же маю розтанути, посміхнутись, підійти до них, випить сто грам і травити анекдоти про шлюх – типу “з ким не бувало, увійди в ситуацію”. Жалюгідні мразі.

Після короткої перепалки відновлюємо статус-кво. Маршрутка рушила безлюдним пригородом. Друган уже врубається в ризики потасовки і своєю тушею блокує тушу камрада. Попутньо вмовляє:

– давай я жену наберу, скажу шо начуєш у мєня. На слєдущій остановкє вийдем, ше бухньом. Ну ти ж лучший брігадір шахти, успокойся, шо ти пристав до людини.

– а ти зассав, да? Боїшся етова ачкаріка?! – ще кілька місяців тут і я за “очкарік” буду просто ламати щелепи – щоб зламати стереотип інтелігентних очкариків.

– я!? Кого мені бояться!? Я можу на всю маршрутку сказать, що Порошенко підар! – як людина слова, кричить це на всю … пусту маршрутку. Куди там Парасюку, ось де реальна народна опозиція. Лютий фейспалм, герой дня блять, заімєл ерекцію і самооцінку, ворог держави #1.

Показавши таким чином свою безстрашність, жирний друг скандаліста, чимось схожий на Геращенка (+ форменний малорос з наймерзеннішим із мною чутих суржиків) виходить уже через зупинку. На виході кричить: “шахтарі Донбаса лучші, нас не сломіть!”. Ридав).
Квінтесенція місцевих рагулів.

Роман Кулик


Загрузка...