Війна не може виправдовувати порушення законності

На думку Голови Комітету у закордонних справах Ганни Гопко російська агресія, очевидно, дозволяє українській владі порушувати закон та може виправдовувати правовий нігілізм в країні!

Сьогодні під час засідання Погоджувальної ради у Верховній Раді пані Гопко публічно звернулась до Радикальної партії та її Лідера і заявила, що член Комітету у закордонних справах від фракції РПЛ, маючи на увазі мене, “подав в суд на апарат і також на голову комітету і програв цей суд, а зараз подав апеляцію, мені здається, що в умовах зовнішньої агресії є більш важливі справи, ніж судитися…”.

Тобто пропрезидентська голова комітету пані Гопко, яку виключили з власної фракції за недотримання принципових позицій фракції, по суті вважає, що війна може виправдовувати у тому числі порушення законності та принципу верховенства права в державі.

За такою логікою, в умовах зовнішньої агресії можна зневажати закон, порушувати права і ще й вимагати мовчазної покори від опонентів, бо “є більш важливі справи, ніж судитися”. А тих, хто вимагає припинення порушення законності й намагається добитися дотримання права і закону в суді, можна політично атакувати і публічно дискредитувати, звинувачуючи в антипатріотичних “гріхах”, бо ми ж “в умовах зовнішньої агресії”.

На жаль, така заява відображує менталітет та рівень правової свідомості багатьох представників влади, які чомусь вважають, що “війна все спише”.

Заява пані Гопко викликає особливе здивування з огляду на те, що вона як молодий політик прийшла в парламент як представник громадянського суспільства, яка мала би чудово розуміти важливість цих питань. Адже російська агресія, яку вона згадує, якраз і стала одним із наслідків Революції Гідності, що засвідчила прагнення українського народу до цивілізованого життя в демократичній правовій державі.

Хіба європейські цінності, зокрема й принцип верховенства права, дотримання закону усіма, можливість відновити порушену законність у справедливому суді, не є серед тих життєвих цінностей, що ми захищаємо на цій війні і реалізації яких вимагаємо від нашої влади?

Що ж до згаданого пані Гопко мого позову, то з метою припинення порушення законності у певному питанні внутрішнього функціонування парламенту, після численних безуспішних вимог відновити законність, я як народний депутат України дійсно звернувся до адміністративного суду з оскарженням незаконних дій державних службовців – працівників Апарату Верховної Ради, а також дій пані Гопко як посадової особи – голови парламентського комітету.

На жаль, суд, на моє переконання абсолютно протиправно, ухвалив рішення, що не базувалось на законі, а посилалось на неіснуючі (!) в природі правові норми. Через це я готую скаргу на суддю, яка прийняла таке неправомірне рішення, до Вищої ради правосуддя. А також подав апеляцію на це судове рішення та сподіваюсь зрештою відновити законність у справедливому суді.

Однак, неадекватна реакція голови мого комітету пані Гопко на цю звичайну для демократичної правової держави спробу вирішити правову суперечку в суді, схоже, дійсно свідчить про серйозну проблему щодо нігілістичної правової свідомості та зверхньої ментальності багатьох у владі. А також про готовність до застосування демагогічних маніпуляцій про зовнішню агресію для прикриття власних правопорушень.

Схоже, що висока посада і близькість до верховної влади мають чарівну здатність трансформувати незрілі душі деяких “молодих і перспективних” політиків. Навіть тих, хто начебто прийшов із структур громадянського суспільства нести в політику нове і світле, зокрема право і закон.

Водночас, припускаю, що це лише початок спроб публічної дискредитації моїх намагань відновити законність та примусити владу діяти на виконання законів через суд.

Адже як народний депутат, вичерпавши за ці роки усі можливості вплинути на владу через звичайні інструменти – депутатські звернення та запити, якими наші владні органи вже відкрито нехтують і які по суті зневажають, я в минулому році подав низку принципових судових позовів до Уряду та деяких міністерств з вимогою:

– визнати незаконними бездіяльність, а також певні дії органів влади;
– визнати протиправними та зобов’язати скасувати деякі нормативні акти;
– зобов’язати їх до виконання чинного законодавства України.

Може це виглядатиме як донкіхотство, але я маю рішучість пройти цей судовий шлях до кінця. Переконаний, що боротись за торжество законності та верховенства права в Україні необхідно в усі способи.

Вірю, що ідеали демократичної правової держави в Україні зрештою переможуть. І в цьому буде і мій посильний внесок.