Мені в Норвегії розповіли ось таку історію.
Норвежці – напівукраїнці (себто вона українка, чоловік – норвежець) поїхали до сестри норвежця в гості, а ті живуть в Сінгапурі. В сестри хороша робота, чоловік її художник, але підробляє вчителем малювання в місцевій хорошій школі.
Так от про Лі кван Ю, котрий “посади трьох друзів” і взагалі “нам би такого, як Лі кван Ю”.
В Сінгапурі вчителю малювання чітко пояснили, що можна малювати, що ні, як можна зображати представників влади, а як ні в якому разі. Інакше буде погано, інакше буде дуже-дуже погано.
Так само вчитель малювання, та й не лише він помічає на вулицях людей в цивільному, котрі втім дивляться на тебе пряміше, аніж решта сингапурців, котрі дивляться трохи вниз. От така собі країна щастя
Пост присвячується історії з Юрий Бирюков і Oleksa Shalayskiy, і тому, що українцям, на жаль, так не властиво розбиратися і критично ставитись до певних персон.
От Юрій Бірюков навіть не пробував ніколи розібратись, що ж це за “сєпарський” той, що насправді кращий сайт розслідувань в Україні.
Ну добре вже там люди не звикли розбиратись, але дивними виглядають такі от спроби рефорування і очищення міноборони при такому то iq, себто його відсутності.
От воістину, в часи фейсбука кожне матюкливе створіння прямо Бог і тисячі лайків визначають його крутість
Хочу подяувати Шалайському і всій команді за те, що у всі часи просто робили свою справу, без матюків і возвеличування сумнівних героїв
