Гм, щойно дивився на hromadske.tv «Широкине: День з морпіхами».
І протягом всієї стрічки у центрі кадру – двохметровий амбал-морпіх із гіперм’ясистою спиною розмірів так Джея Катлера чи Дениса Вольфа
Щоправда, риторика – на рівні середньостатистичного пацана з району, але менше з тим. Певно колишній кадровий військовий і доброволець, думаю я. І тут Бондаренко:
– як ти взагалі опинився в армії?
– просто, милиция привела. в прямом смысле, я не шучу (либиться на всі 32). Я этот, “уклонист” (ахтунг! хто за за кадром поперхнувся чаєм – той я. жесть). Служил в ЗСУ, потом понял, что воевать с бумажками не хочу – и поехал служить в другие места. Вернулся, только отпразновал новый год – как меня забрали и в морскую пехоту.
Далі багато прямої мови, суть якого зводиться до кількох простих речей – зараз армія уже не та, яку пам’ятає наш тестостероновий уклоніст – і зміни пішли у кращу сторону.
Якщо навіть уклоніст нині в армії і знаходить в ній позитивні сторони – певно нічого боятись і тисячам “уклоністів”, що акуратно відхрестились від шостої хвилі
