Страх – каталізатор розуму.
Історія повторюється.
Правда, вона нічого не вчить.
Зате, злісно карає тих, хто не засвоїв її уроків.
Наші українські “недореволюції” чимось нагадують події початку минулого століття. Грандіозні ідеї світлого майбутнього, яких більше боялись, ніж у які вірили, звертали українських пасіонаріїв до різних форм реакції, що, в підсумку, призвело до поразки від тих, хто переборов цей страх.
Сьогодні ж ми стоїмо на роздоріжжі. Бо момент бродіння – уже настав, і правлячі “еліти” це розуміють. Та технології – пішли вперед, тому гріх ними не користуватись.
Найсильніша емоція людини – страх. І базальний страх смерті – дуже потужний важіль керування.
Саме тому, Аваков і Порошенко уже не забарились оголосити про те, що Україну чекають теракти, ледве не аналогічні французьким. Інстинкт самозбереження вимусить українського обивателі гуртуватись, нехай навколо поганої, але все ж влади. Це ми уже бачили на виборах, бо політтехнологія правлячого олігархату і була розкручена виключно довкола тематики війни.
Дехто подумає, чи бояться люди, в країні котрих йде рік війна, смерті? Так, бояться. Всі бояться.
Саме тому, навіть ті, кому доходить пізніше всього, сьогодні розуміють, що настав час називати речі своїми іменами.
Образливо же було, коли переворот – називали революцією. Війну – АТО. Фарс – виборами. Здачу територій – мирним планом, а бізнес на крові наших хлопців – втратами.
То ж давайте ми будемо відкриті для всього світу.
Європейський рівень життя – це грабунок вчорашніх колоній. Їх достаток – це ріки крові народів “третього світу”. Їх боротьба з тероризмом – це такий самий імперіалізм, як і Кремлівський. Більше того, ми бачимо полюсний, антагоністичний західний імперіалізм – східному. І я дуже сумніваюсь, що люди, котрі все життя пасли отари в горах, сьогодні з легкістю організовують підпільну озброєну мережу, в самій столиці, під носом у кращих світових спецслужб. Я переконаний, що це може здійснити тільки інша спецслужба. А всі байки про “догрались у толерантність” чи джихад у помсту – лише для того, щоб перехилити політично активне населення у потрібне русло.
А ті, хто виступає організаторам цього всього – і далі знімають вершки.
Ніколи не задумувались, чому терористичні атаки відбуваються на рядових обивателів, а не на капіталістів та їх посіпак при владі? Вибухи ж не в приватних “царських селах” відбуваються, а в місцях скупчення простих громадян, які НІЯК не вирішують долю збройних конфліктів чи зовнішньої політики країни.
Тому повторення історії має відбутись. Лише бойовий інтернаціонал пригноблених народів (неважливо ким пригноблених – трансконтинентальними корпораціями, чи імперіалістичними арміями ) може покласти край неволі, терору і війні. Бо нам, простим робочим людям, немає що ділити ні з французьким робітником, ні з сирійським. Ні з російським, ні з грузинським. А от нашим “господарям” – є що, і вони охоче бачать нас у своєму війську під своїми знаменами, в ім’я ще більшого накопичення своїх статків.
Звісно, ми можемо піти на шляху олігархічної пропаганди, і підігрівати градус невдоволення ісламістами (читай народами Азії), що призведе до посилення позицій владних кланів, побутового шовінізму і бездумного, ідеалістичного протофашизму котрим сьогодні марять романтичні європейські душі, тоді головною тезою суспільства буде “баш на баш”. Насильство на насильство, терор на терор, імперіалізм на імперіалізм. І з цієї кругової поруки ніхто не вийде переможцем, крім “сильних світу цього”, або ми нарешті перестанемо визначати ворога по його національній і релігій приналежності, і почнемо його визначати по майновій, хочете – класовій, ознаці.
Або з пригнобленими проти гнобителів – завжди, або солдат на чужій війні за чужі інтереси – назавжди.
Вибір за вами.
