Складається враження, що Україна намагається не засудити, а реабілітувати Януковича

Тим часом, за відсутності адвокатів Януковича слухання справи “про держзраду” учергове відкладено.

Не полишає враження, що ця справа досі цікава лише мені та деяким іншим “в’їдливим” аналітикам.

Я вже давно писав, що мене не полишає думка, що мета цієї справи – не стільки засудження, скільки реабілітація екс-президента.

І це має під собою цілком розумні підстави.

Адже все ж таки екс-президент для нинішньої політичної еліти – представник їх класу, хтось близький як за біографією, так і за статусом.

Чи може хтось із нинішнього правлячого класу уявити себе на місці Януковича? Думаю, що запросто. А на місці, приміром, того ж Бубенчика? Думаю, що навряд чи.

Тим часом, Європарламент заслуховує на своїх засіданнях адвокатів Януковича та колишніх “беркутівців” та ухвалює рішення про неприпиустимість “вибірквого підходу” щодо розгляду справ Майдану. І через невеликий проміжок часу відбувається затримання Бубенчика.

Ще цікавий момент. Загальна цікавість до “справи Януковича” спала якраз після того, як була завершені допити свідків обвинувачення, в якості яких виступали саме представники урядових кіл, що зайняли свої пости після Майдану.

Адвокати Януковича тоді добряче відвели душу, допитуючи щодо обставин виведення українських військ з Криму, а також загалом ухвалення рішення про відмову від оборони Криму.

Не виключено, що найбільш часто пригадуваним епізодом “справи Януковича” буде участь в якості свідка “діючого гаранта”, котого адвокати його попередника намагалися “затролити”, питаючи, чи не треба було відсторонити його від виконання обов’язків на час “Мальдівського вояжу”?

Але найголовніше не це.

Найголовніше:

– 2018 року ми так само далекі від юридичного врегулювання питання покарання винуватих у масових вбивствах лютого 2014 року;

– ті справи, які навіть порушені, перетворюються на серіал, який теж з часом відходить на другий план;

– старі справи, які пов’язані з Майданом та Януковичем відсуваються у інформаційному просторі на другий план новими справами про новітні “спроби державного перевороту”;

– і, найголовніше, нинішня правляча еліта не демонструє виразного бажання до покарання “попередників” (очевидно, через те, що сама асоціює себе з ними).

Але нехай навіть і не сподіваються. Особисто я ні про що не забуду. І не лише я.

Загрузка...