Ще кілька тез
1) ворога (кремлівську росію) можна перемогти тільки на довгій дистанції. Не треба мати ілюзій: путінський режим скоро не впаде. Його деградація – це довга перспектива, на 5-7-10 років. Нам треба мати запас міцності, економічної, військової та психологічної.
2) без падіння путінського режиму розраховувати на повернення донбасу і криму наївно. Поки Росія має розкіш мобілізувати свої ресурси в Україні, вона буде це робити. Війна у великих містах (Донецьк і Луганськ) з російською армією, – це в нинішніх умовах апокаліпсис. Це стирання міст з лиця землі, сотні сотні тисяч жертв
3) щоб перемагати на довгій дистанції, треба мати союзників. Економічно ми зараз хоч якось тримаємося завдяки західній допомозі. Санкції прроти росії неідеальні, але в довгій перспективі вони спрацюють. Залежність від заходу – це погано, це сумно, але без нього ми би взагалі потонули економічно. А тоді радикальна девальвація, падіння банківської системи, безробітні на вулицях
4) нам треба триматися за союзників, бо це дає нас шанс на перемогу в довгій дистанції. Союзники вони специфічні, часто опориуністичні, сліпі та безхарактерні. Тому беззастережно їхні умови приймати не можна, треба говорити і доводити свою правоту. Але інших союзників у нас немає. А без них ми ризикуємо пробігти тільки перши сто метрів, а не марафон
5) ті, хто розхитує країну зсередини, не мають ані серця, ані розуму. Збереження та розвток країни важлвіші, ніж повернення донбасу і криму.
