Правова думка України страждає через недбалість юристів

28 червня 1996 р. о 9 год. 18 хв. після 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України.

Це була реакція на Указ Президента України Л. Кучми “Про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 р. щодо прийняття нової Конституції України”. Оскільки на думку Л. Кучми подальші зволікання з прийняттям нової Конституції України “загострювали соціально- економічну ситуацію в державі”.
На пам’ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України.
Цю Конституцію не виробляло і не обговорювало суспільство.
Прерогативи щодо її прийняття взяла на себе, ніким не уповноважена на це, Верховна Рада – “від імені Українського народу”, присвоївши собі таким чином права Суверена та встановивши явочним шляхом державний лад.
Все це говорить про некритичність правової думки в Україні, яка неспромоглася вивторити власних політичних концептів, притаманних українському суспільству.
Плутаючись у визначеннях, швидко та некритично засвоючі інші правові системи, навіть не намагаючись розглянути правову спадщину Українського Народу (позитивне право) та співіднести їх з тими процесами, які відбувалися на Заході, кучмівські юристи напряму запозичили європейські стандарти (природнє право), що породило політико-правові колізії в сучасній Конституції.
В Преамбулі написали, що “Український народ – це громадяни України всіх національностей”, запозичивши європейську правову норму “Etat-Nation”, позбавивши угорців, євреїв, поляків та ін. права належати до власних народів.
Якщо “Український народ – це громадяниУкраїни всіх національностей” – тоді, хто такі національні меншини? Особи без громадянства чи неповнолітні? А українці діаспори, які не є громадянами України, чому не належать до Українського Народу?
І так далі – кожна глава Конституції має в собі подібні бздури.
Кожен народ в процесі своєї історії створює власну правову модель, засновану на власній культурі, філософії, релігії. Ці моделі відображають логіку розвитку данного народу, який втілює в життя свій особливий унікальний досвід, маючи своє розуміння “права”. Десь – це частина релігії, десь – етики, десь політики, десь як самостійна категорія.
Кучмівські юристи та депутати Верховної Ради не змогли визначити та актуалізувати українську правову думку, бо для цього вчорашнім радянським юристам не вистачило ані знань, ані рішучості, ані таланту.
І вони ще мають нахабство святкувати своє невігластво.

Сергій Чаплигін