Все частіше чую думку, що поштовхом для наступного витку революції будуть тюремні бунти.
І чую її, зокрема, і з протилежного боку грат.
Тюрми перенасичені в’язнями режиму.
Політичними в’язнями.
Людьми, котрі одного разу вже здобули перемогу. І здобували її не ліхтариками, а збройно. Будь то трофейний Макар чи дідове “ехо війни”.
Людьми, котрі в подальшому відточували свої навички влучної стрільби на східному фронті.
Стіни Лук’янівської тюрми не пригнічують. Вони надихають. Саме в корпусах де нині сидять в’язні(заручники) Авакова-Паскала підняли бунт отамани Холодного яру. Взявши зброярню, цілий день вони давали пизди вертухаям. Цілий день тривав бій у центрі Києва. Всі лягли, не отримавши підмоги ззовні. Але минула вже майже сотня років. Сучасні здобутки технологічного прогресу дадуть можливість вчасно відреагувати.
Стіни Львівського СІЗО не приборкують, вони озлоблюють і заряджають ненавистю.
Двісті тридцять років каральні режими різних окупаційних утворень використовували ці стіни аби ув’язнити та вгамувати потенційно ворожий тимчасовому режимові елемент.
Двісті тридцять років за цими стінами знищували український Львів. Зараз за цими стінами знаходиться добрий десяток добровольців, котрим фабрикують справи по загальнокримінальним злочинам.
І один сепаратист.
ОДИН, сука, сепаратист.
І десяток добровольців.
ДЕСЯТОК, блядь, добровольців!
Колаборант, що сприяв утворенню “Новоросії”, чий син і зараз воює проти української державності. Один єдиний.
І того невдовзі мають звільнити.
А допоки він там, вертухаї львівського СІЗО вигадали забавку. По черзі підсаджують до сєпара пацанів-добровольців. Намагаються ламати волю і змушують толерувати відкрите зло на сусідніх нарах.
За конфлікт – карцер.
За відмову сидіти з сєпаром – карцер.
Ось така безальтернативна ситуація у Львівському СІЗО.
Ось така безальтернативна ситуація в країні, що поволі перетворюється на сорокамільйонне СІЗО за усіма канонами. З начальством, вертухаями, суками і стукачами.
Але ж альтернатива все-таки є. І вона вам відома.
