Пентархія (грец. πεντά – п’ять та αρχία – влада) система главенства в Церкві п’яти Патріархів (Риму, Константинополя, Александрії, Антіохії та Єрусалиму), яка склалася після IV Вселенського (Халкідонського) Собору (451 р.). У Православ’ї Пентархії надається глибоке символічне значення, в якому вона уподібнюється п’ятьом пальцям на руки, п’яти людських почуттів і т.п.
Про кордони Патріархатів, які входять до Пентархії, говориться в тлумаченні Номоканону на 28-е правило IV Вселенського Собору. Після Великої Схизми в 1054 р. Пентархія існує в особі лише чотирьох Східних Патріархів під проводом Вселенського Патріарха. (місце Патріарху Заходу – Папи Римського в Пентархії, до подолання Великої Схизми, вважається вакантним).
П’ять древніх Патріархів розуміються, як єдина “п’ятиглава влада” Церкви – вищий орган управління всім Вселенським Православ’ям. Особлива влада п’яти Патріархів ґрунтується на тому, що саме п’ять Патріархатів встановили канони Вселенських Соборів і, відповідно, тільки Вселенські Собори можуть якось обмежити або змінити владу п’яти стародавніх Патріархів.
Новели св. імператора Юстиніана та праці преп. Максима Провідника, преп. Феодора Студита, св. Ігнатія і св. Фотія Константинопольського підтверджують цю традицію. Православна Пентархія базується на двох основних тезах: 1. Представники древніх патріархатів представляють всю Православну Церкву.
Не має значення, великий патріархат чи малий – його роль в управлінні Церквою вимірюється не його величиною, не кількістю віруючих, які в нього входять, а особливим статусом, закріпленим рішеннями Вселенських Соборів. Тому жоден Вселенський Собор неможливий без представників п’яти патріархатів, і навпаки – всякий Собор представників п’яти патріархатів фактично має ранг Вселенського. Інші Церкви, навіть якщо вони володіють тією або іншою самостійністю (автокефалією), входять в орбіту одного з Патріархатів, який надав їм автокефалію.
Тому для прийняття рішення по будь-якій справі, що стосується Православ’я, немає необхідності опитувати інші автокефальна церкви. 2. Владу древніх Патріархатів може обмежити тільки Вселенський Собор. Статус древніх Патріархатів, які входять до Пентархії, і їх особливе положення визначені рішеннями Вселенських Соборів, тому ніяка жодна влада, крім Вселенських Соборів, не може змінити переважне положення древніх патріархатів в Православній Церкві. Тому до нового Вселенського Собору переважне церковне становище Східних Патріархатів є абсолютно незмінним незалежно від їх величини або зовнішнього становища.
Всі ж інші патріархати ( в тому числі в Московський) є патріархатами тільки по імені. “Патріаршество” для “нових патріархатів” – це проста честь, якої в той чи інший час були удостоєні глави окремих самоврядних Церков. “Нові патріархати” не мають ніякої влади в системі православних Церков, їх статус залежить від вирішення давніх Патріархів.
“Нові патріархати” можуть ліквідовуватися чи створюватися заново, тоді як древні Патріархати, засновані Вселенськими Соборами, завжди перебувають непорушними. P. S. Всі апеляції Московська Патріархія може скеровувати до Вселенського Судді – Блаженішого, Божественішого, Святішого Отця та Пастиреначальника, Папи та Патріарха Великого Міста Александрії, Лівії, Пентаполя, Ефіопії, усього Єгипту та усієї Африки, Отця Отців, Пастиря Пастирів, Архієрея Архієреїв, Тринадцятому Апостолу – ФЕОДОРУ ІІ.
